Християнське коріння української культури
03.04.2008 
Тарас Борозенець   

З часів святих рівноапостольних князів Ольги та Володимира Хрестителя світоглядні засади національної культури України ґрунтуються на православно-християнському віровченні та практиці. Як світова релігія християнство, охопивши своїм впливом величезну кількість культур Сходу і Заходу, стало основоположним формотворчим чинником для вітчизняної духовности. Українська ментальність, мова, картина світу, побут, звичаї, обряди, право, держава, література, мистецтво склалися завдяки активному засвоєнню християнських духовних цінностей нашими предками.

 

Протягом Х - ХІІІ ст. в Київській Русі відбувається частковий синтез дохристиянських місцевих традицій і християнства православного зразку. Звичайно цей процес не був безпроблемним. У першу чергу це виявилося в конфлікті старого і звичного для людей язичництва, яке переживало ідейну кризу, з новим для Русі візантійським християнством. Складний і довготривалий процес взаємодії двох культурних систем призводить до поступового і неухильної християнізації духовного світу українців, який триває досьогодні.

 

Завдяки утвердженню християнства Київська Русь перетворюється на важливу контактну ланку між Сходом і Західною Європою, Візантією і Скандинавією, забезпечуючи тим самим можливість взаємодії слов'янських народів з багатьма реґіонами середньовічного світу. Цю геополітичну та культурну роль посередника Україна продовжує виконувати і в сучасному світі.

 

Православне християнство завдяки своєму яскраво вираженому гуманістичному характеру зуміло поєднати в собі світоглядну установку на інтелектуальність й особистість з установкою на духовність і соборність. Гармонійна єдність цих установок втілюється в антропологічному ідеалі Київської Русі, яскраво вираженому в житті та творах преподобних Антонія і Феодосія Печерських, Нестора Літописця, митрополита Іларіона, Климента Смолятича, Кирила Туровського, Данила Заточника, митрополита Никифора та инших, і продовжена їх нащадками - духовними письменниками І. Вишенським, Л. Зизанієм, П. Могилою і Ф. Прокоповичем, філософами Г. Сковородою та П. Юркевичем. Таким ідеалом, який залишається актуальним і в наш час, є, з одного боку, вільна, обдарована знанням і словом, творча, соціально активна людина, і водночас смиренна, мудра, терпима, проникнута світлом милосердя і прощення.

 

Сутність вітчизняного антропологічного ідеалу охоплюється багатогранною категорією «софійність» (від гр. софія - мудрість, знання, майстерність). В цьому символі-понятті виражається ідея гармонії розуму і віри, несуперечливого погодження інтелектуального, емоційно-чуттєвого і практичного розвитку особистости в її служінні Богу. Відтак у вітчизняній культурі знання не протиставляється моральності і вірі, а навпаки, зміцнює їх. Символом софії є серце України - храм Софія Київська.

 

Софійне знання, носієм якого і постає вільна, одухотворена особистість християнина-праведника, передбачає особливу гармонію безкінечного духовно-душевного прагнення до осягнення істинної мудрости (Бога) та глибинного «буття в істині», яка втілюється у практичних вчинках «мудреця», підтверджується його життєвою поведінкою, репрезентуючи тим самим традицію єдности морально-етичної теорії і практики.

 

Осереддям духовних і фізичних сил софійної людини, її особистим екзистенційним центром виступає «серце». Загальновідомий кордоцентризм українського православ'я, який бере свій початок у культурі Київської Руси, переданий у спадок наступним поколінням національної культури. Інтелектуальне знання в контексті ідеї кордоцентризму постає як «любомудріє», тобто набуває морально-етичного значення та служить засобом пізнання Божественної Мудрости.

 

Основні ідеї київського християнства набули подальшого розвитку в культурно-історичному процесі. На українському ґрунті вони були продовжені у філософській теорії та освітній практиці братських шкіл, козацькій духовній культурі, мистецькій і науковій творчості.

 

Органічним продовженням християнських тенденцій розвитку української культури стали часи національного відродження з кінця 18 до початку 20 ст. На християнських цінностях будується творчість видатних представників епохи: письменників Т. Шевченка, П.Куліша, М. Костомарова, Л. Глібова; педагогів К. Ушинського, Х. Алчевської, С. Русової, Г. Ващенка; художників О. Мурашка, М. Врубеля, М. Ґе, І. Їжакевича; архітекторів М. Городецького, А. Прахова; композиторів М. Лисенка, М. Леонтовича, Ф. Колесси та багатьох инших.

 

На початку 21 ст. християнство продовжує залишатися одним з основних факторів, які визначають розвиток сучасної України. Попри зростання впливу секулярної культури, воно складає золоту скарбницю світоглядних орієнтирів та морально-етичних цінностей як всього людства, так і українського народу. Переважна більшість населення України вважає себе християнами і орієнтується на християнські ідеали в своєму житті. Для громадян України Церква є найбільш авторитетною інституцією порівняно з иншими не релігійними установами. Все це є свідченням того, що в умовах подальшого загострення глобальних проблем, які загрожують самому існуванню людини, слідування гуманістичним ідеалам християнства є найбільш адекватним засобом виходу з кризи.