БОГОСЛУЖЕБНА ЛІТЕРАТУРА ОКУПАЦІЙНОГО ПОХОДЖЕННЯ ЯК ДЖЕРЕЛО ВИВЧЕННЯ ІСТОРІЇ ПРАВОСЛАВ’Я НА ПІВДНІ УКРАЇНИ В ПЕРІОД ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
03.08.2010 

Матеріали Восьмої Міжнародної наукової конференції "Церква - наука - суспільство: питання взаємодії" (Київ, 26-28 травня 2010 р.)

 

В умовах Другої світової війни (впродовж 1941-1944 рр.), значні території Півдня України поміж Дністром і Південним Бугом (т.з. губернаторство "Трансністрія") були адміністровані румунською окупаційною владою. Церковно-релігійним життям тут опікувалася надіслана з Бухаресту Румунська православна місія (РПМ, Місія), яка поряд з відродженням храмів та приходів здійснювала євангелізацію населення завдяки виданню та розповсюдженню богослужебної літератури. Цій сторінці минулого в українській історіографії приділялося вкрай мало уваги, що, власне, й спонукало нас до невеликої розвідки на цю тему.

 

Необхідною умовою у пропаганді християнства серед місцевого атеїзованого люду, на думку керівництва РПМ, вважалося налагодження видавничої та поліграфічної справи. За короткий термін Місія передбачала надати можливість широкій масі похилого віку людей відродити надію й віру, молодим - ознайомитись з християнською ідеєю і навернути заблудлих на шлях істинний. Разом з тим, розповсюдження різноманітної і доступної для бажаючих поліграфічної продукції дозволяло в якійсь мірі надолужити брак священиків та викладачів Катехізису.

 

За архімандрита Юлія (Скрібана) Місія мала велику потребу в молитовних книгах, церковно-історичній та богословській літературі, особливо російською та українською мовами [1]. Бракувало також і релігійних книжок для початкових класів. Щоправда, румунські місіонери спершу виходили з цієї ситуації шляхом випуску на благодійні кошти церковних календарів, газет з християнськими рубриками, брошур, карток, листівок тощо*. Накладом у 10 тис. примірників був видрукуваний і розповсюджений серед місцевого населення російськомовний “Церковный календарь на 1942 год”. При Бершадському монастирі двічі на місяць видавалася румунською і російською мовами християнська газета “Воскресенье” [2].

 

Не дочекавшись підтримки з боку Місії, місцеві протоієреї за власної ініціативи видавали й поширювали серед підвладних парафій різні друковані матеріали. Через брак духовно-повчальної літератури протоієрей Могилівського повіту о. Костянтин спільно з префектурою повіту на початку 1942 р. видали невеличку книжечку з молитвами церковнослов’янською мовою [3]. Та попит серед населення був настільки великим, що наклад у 5 тис. примірників виявився незначним і не задовольнив потреб усіх віруючих.

 

Справжнього буму видавнича діяльність Місії досягає за її керівництва митрополитом Віссаріоном, який вважав, що найкращим пропагандистом християнства може бути власна типографія. Завдяки старанням протоієрея С. Ватрича, її було таки придбано. Проте через відсутність потрібної кількості паперу, вона не могла виконати свого призначення. Лише після того, як митрополит надіслав скаргу до Міністерства національної пропаганди Румунії, Місія одержала 4000 кг паперу [4]. За фінансового сприяння Одеської примарії й отриманого паперу було опубліковано значну кількість різноманітної релігійної літератури. Всупереч тому, що типографія запрацювала лише з 1 квітня 1943 р. і постійно відчувала труднощі, пов’язані з нестачею паперу, все ж до листопада 1943 р. її друком вийшли: румунською мовою - журнал “Transnistria creştinǎ” (“Християнська Трансністрія”) (у перший рік № 1-4 і в другий рік - № 3-4 по 1 тис. примірників); “Cântǎrile bisericeşti pentru corurile de la sate” (“Церковні співи для сільських хорів”) - 1 тис. примірників; молитовна книга “Lǎudaţi pe Domnul” (“Хвала Богу”) - 5 тис. примірників; “Viaţa religioasǎ în Transnistria” (“Релігійне життя в Трансністрії”) архімандрита Антіма (Ніки) - 1 тис. примірників; історичні книги В. Безвіконного “Viaţa bisericeascǎ a Odesei 1794-1943” (“Церковне життя в Одесі 1794-1943”) і А. Балясного “Ororile bolşevismului” (“Більшовицький жах”) по 1 тис. примірників кожного видання та майже 10 тис. примірників великих і малих молитовних книг. Окрім видань румунською було видруковано значну кількість літератури і російською мовою: 25 тис. книжечок для молитов, “Журнал для детей” (3 тис. прим.), “Журнал для юношества” (3 тис. прим.), “Христос Воскресе” (№ 1, 43 тис. прим.), “Христианская жизнь” (№ 1-5, 86 тис. прим.), 20 номерів “Христианского вестника”, загальним накладом 630 тис. примірників тощо. Був підготовлений настінний “Церковный календарь Транснистрии на 1943 год”. На початку січня 1943 р. він мав з’явитися у продажу як альманах-книга майже на 100 сторінок [5]. Тиражем 50 тис. примірників, - повідомляла газета “Буг” від 19 липня 1943 р., - за благословення митрополита Віссаріона готувався до друку збірник “Земне життя Спасителя”.

 

Наприкінці 1942 р., поки ще РПМ не мала власної типографії, у видавництві “Одесской газеты” (Видавництво знаходилось в Одесі на вул. Пушкінській, 32), з дозволу цензури, п’ятитисячним накладом було надруковано “Закон Божий”. Духовна книга обсягом 176 сторінок, складалася з чотирьох частин: молитов, священної історії “Старого Завіту”, священної історії “Нового Завіту” і тропарів християнських свят.

 

Церковна адміністрація в “Трансністрії”, видаючи духовну літературу російською мовою, намагалася дотримуватися старих канонічних норм слов’янських передруків. Так, у редакційному постскриптумі до “Молитвослова”(Один із примірників цієї духовної книги, обсягом 360 сторінок і вартістю 3 RKKS за тодішніми цінами, знаходиться у приватній колекції одеського колекціонера професора М. Пойзнера), що вийшов у 1943 р. в Одесі, зазначалось (подаємо мовою оригіналу): “Сия книга перепечатана Православной Румынской Миссией в Транснистрии по “Молитвослову”, напечатанному в Киеве в 1912 году и согласованному с другими изданиями этой книги, столь полезной для православных христиан” [6].

 

Проте факти видруків і передруків значними тиражами румуномовної і російськомовної літератури свідчать, з одного боку, про велику потребу населення у християнській літературі, а з іншого, фіксують повне і відверте нехтування Румунською православною місією національними інтересами саме українців, які становили переважну більшість населення губернаторства.

 

Для того, щоб друкована релігійна література дійшла до читача, при типографії місії функціонував відділ розповсюдження, яким керував священик Т. Герасименко [7]. Значна частка книжечок та брошурок релігійного змісту для широкого вжитку передавалася віруючим громадам, вчителям, школам, культурним та іншим установам безкоштовно. Натомість науково-популярна та церковно-історична література реалізовувалась через магазини, книгарні тощо. Траплялися випадки, особливо на перших порах діяльності РПМ, коли канцелярія, за згодою чиновників Місії, надсилала протоієреям повітів листи, якими дозволяла реалізовувати друковану продукцію за певну вартість. Вказуючи загальну суму, яку потрібно було повернути до каси Місії, вона решту отриманих з реалізації грошей дозволяла направляти на потреби місцевого храму чи на потреби особисто священика. Наприклад, виконуючий обов’язки шефа Місії інспектор-місіонер Д. Попович адресував листа 11 вересня 1942 р. за № 5107 протоієрею Голтського повіту, в якому повідомлялося, що Місія видала російською мовою молитовну книжечку для учнів початкових класів і виділила 1000 примірників для повіту по 15 пфенігів за примірник [8]. Далі йшлося про те, що місія дозволяє протоієрейству продати в районах повіту ці брошурки, ціною до 25 пфенігів за кожну. Виходило, що центральне казначейство мало отримати 150 RKKS, а безпосередній розповсюджувач — до 100 марок! Звичайно ж, це не були великі гроші, однак, враховуючи, що друкарня РПМ, як вказувалося вище, видавала російськомовну літературу для масового вжитку багатотисячними накладами, можемо припустити, яким чином утворювалися фінансові потоки Місії і які досить солідні суми привласнювали чиновники-місіонери. Вочевидь, саме про такого роду недоліки, допущені попереднім шефом РПМ, вказував митрополит Віссаріон у рапорті на ім’я патріарха Никодима від 5 січня 1943 р.

 

Якраз у 1943 р., за часів митрополита Віссаріона й було кардинально змінено підходи до популяризації православ’я у провінції. Вже у лютому того ж року духовенство округу Криве Озеро Голтського повіту з благодійною метою роздало населенню в рамках діяльності будинку культури близько 5 тис. румуномовних релігійних брошур, 3 тис. хрестиків та 2 тис. маленьких ікон [9]. Однак немає впевненості у тому, що місцеві жителі за власним бажанням користувалися писаними неслов’янською мовою книжками.

 

Отже, шляхом організації роботи типографії та видрук і розповсюдження духовної літератури румунська церковна ієрархія в окупованих землях не тільки укорінювала побожність і християнську мораль, суголосну державній лінії загалом, а й формувала у такий спосіб джерела значних фінансових прибутків церкви. Одним із наріжних чинників румунської присутності була пропаганда християнізму через активне розповсюдження серед населення безлічі різноманітної духовної літератури, церковних календарів та листівок.


* Світлини деяких з них подано у додатках “Фото і таблиці” у монографії автора статті: Михайлуца М.І. Релігійна політика румунської окупаційної влади в Південній Бессарабії і Трансністрії (кінець 1930-х - 1944 рр.). - Одеса, 2006. - 237 с., іл.

Примітки

  1. Transnistria Сreştină [Revista Misiunea Оrtodoxǎ Românǎ în Transnistria (Журнал Румунської православної місії в Трансністрії)]. - (Bucureşti). - An. I (1942). — № 1 (ianuarie-martie). - Р. 28.
  2. Transnistria Сreştină. — (Bucureşti). - An. I (1942). - № 1 (ianuarie-martie). - Р. 33.
  3. Ibid. - P. 61.
  4. Solovei R. Activitatea Guvernamintului Transnistriei on domeniul social-economic şi cultural: 19 auq. 1941-29 ian. 1944 / R. Solovei. - Iaşi, 2004. - P. 118.
  5. Одесская газета. - 1942. - 23 декаб.
  6. Молитвослов [переизд. 1912 г.]. - Одесса: Издание Православной Румынской Миссии в Транснистрии, 1943. - С. 360.
  7. Solovei R. Activitatea Guvernamintului Transnistriei… - Р. 119.
  8. ДАМО. - Ф. 2704. - Оп. 1. - Спр. 3. - Арк. 68.
  9. Там само. - Спр. 2. - Арк. 69.