21 грудня на семінарі "Українська християнська культура" відбулася презентація поетичного збірника "Струни вічності"
12.02.2009 
21 грудня на семінарі "Українська християнська культура" звучало поетичне слово.   Поетичний збірник "Струни вічності" (видавництво "Свічадо", 2008, упорядник і один із авторів - поетеса Галина Манів-Кирієнко) представляли його автори. Крім поезій із збірника, звучали й инші вірші. Але ж вечір - це не просто декламування римованих рядків. Була й розмова про високе в нашому житті, про поетичне/прозаїчне сприйняття навколишнього світу; про те, чи поетичність людини впливає на її духовне (релігійне) життя, про те, що таке поетичний образ тощо.  Одна із думок, яка була озвучена в спілкуванні: релігійна практика східного християнства  сама є високопоетичною (мається на увазі в першу чергу богослужбові тексти, а також часто вживані молитвослов'я). Та і Святе Письмо наповнене натхненними образами, алегоріями, символами - все те, що властиво поезії. А молитва, як зустріч душі з Невимірним, з Неописуваним, з Тим, Хто "скрізь є і все наповнює", може бути також проявлена  саме в поетичному слові.Варто додати, що наша українське світовідчуття також є наскрізь поетичним.А ось деякі з поезій - за вибором редакції: Людмила  ЛитвинчукБрате!Не розпинай душі своєїЩоденним молотом гріха,Бо Ангел плаче біля неї,І Мати Господа зітха… Сьогодні світ Ї це поле битви,Тож ворога розпізнавай!Дорогоцінний час молитвиНа словоблуддя не міняй.Довкола - ситі фарисеї, І сміх, і глум, і пустота... Не розпинай душі своєї,

Не розпинай

в собі

Христа!

***

Є відомі, видатні й великі.

Але часом в натовпі рябім

Хтось простий з іконописним ликом

Усміхнеться тихо так тобі...

 Що там, за усмішкою тією?.. Ти навряд чи зможеш відгадать. Та відчуєш все-таки душею –Промайнула Божа благодать.   Галина  Маніва Як подих запашної квітки, Як дотик ніжний вітерця, Долинула, не знати звідки,

Мелодія прозора ця.

 Блукала по кутках кімнати, Горнулась тихо до руки, Та я воліла не зважати

На голос лагідно-слабкий.

 І тільки о лихій годині Прийшло прозрінням відчуття, Що ось на ній, на ній єдиній

Тримається моє життя.

   Наталка  Поклад Голос До церковних бань вечірніх поведе мене дорога, де хрести, й рухливі тіні,

і Різдва пахуча тога.

 Від Подолу до Софії –переливи, перемови. Вік новий нове засіяв,

і тремтить вінець терновий.

 Доторкнуся, стрепенуся, серце - дзвоном піднебесним. Незнищенністю у дусі

воздаси скорботи, весно.

 Ти ще ген за берегами –тільки ангел подих чує й тріумфує понад нами:

- Алілуя! Алілує!..

 ... Від Софії до Подолу бань вечірніх солоспіви, і я йду, все йду на голос,

на пречисті очі Діви...