Авторизація

     

КАТЕГОРІЇ

Лише правда зостанеться

200-річчя Пилипа МОРАЧЕВСЬКОГО та 100-річчя виходу першого перекладу Євангелії українською мовою.


В сирому грудневому повітрі пріле осіннє листя пахне старим вином, інколи з'являється на хвильку просіяний через дрібне ситце дощик, але лише на хвильку... Забрела, забарилася десь зима, осінь же геть утомилася. Священик в облаченні, готовий до служби Божої, довгенько стояв біля нового дубового хреста з табличкою, де значилося ім'я Пилипа Морачевського. Нарешті почав підходити і під'їжджати люд, юрмляться і впіголосу гомонять. Дивляться, як з авто виходять знайомі і незнайомі люди, священики, не знані в Шняківці.

- То ж отець Василій із Сального... Він раніше казав, що не дозволить правити Київському патріярхатові. Неканонічні, мовляв, і правлять не церковнослов'янською, а українською. Сам бо він з Московського патріярхату...
- Дивні діла на світі - Бог один, православ'я одне, а хіба ж гірше молитися рідною мовою? І то через півтора десятиліття після відновлення незалежности України?

...Пилип Морачевський повертався із забуття рідним краєм. На цьому занехаяному пустирі колись світилася банями церква, а на цвинтарі біля неї ховали шанованих земляків. Вічний спокій тут знайшов і Пилип Морачевський. Та прийшли більшовики і, як колись татаро-монголи, церкву знищили, а могили зрівняли з землю.

Сьогодні нарешті постав хрест над могилою першого перекладача Євангелії українською мовою Пилипа Морачевського.
Коли, на яких шляхах запала в його душу мрія перекласти Святе Письмо? Навчаючи математики в Сумах, де селянських дітей в повітових школах зросійщували тупо, без вигадки й тіні сором'язливого лукавства, вчителюючи в Луцькій гімназії, де волинську юнь по черзі то полонізували, то русифікували, а вона опиралася, як опирається молоде дерево, яке пригнули до землі, ще й ногою наступили, а воно однаково випростається і тягнутиме віття вгору? Чи в часи вчителювання у Кам'янці-Подільському або в Ніжині? А може, навіть раніше, ще в час навчання в Харківському університеті, що вважався тоді «другими Атенами»? Тут викладав Срезневський, Костомаров, а ректором був Гулак-Артемовський.

Певно, вже ніхто не знатиме. Тільки після кількох «вірнопідданих» віршів з-під пера поета Морачевського виходитимуть рядки, в яких озветься біль за свій край.

Чорна хмара від заходу
Небо покриває...
Україна плаче, тужить,
Що долі не має.

«Чумаки, або Україна з 1768 року» - назве свою романтичну поему автор. Тут він далекий вже від єлейного панегірицтва, звертаючись до ворогів:

О, чому вас грім небесний
Не спалив, поганих,
Як ви мучили на світі
Наших предків славних!

Заглиблений у чисте річище мови народної, у ці барвисті переливи говірок, Пилип Морачевський починає працювати над Словником української мови. Взявши за основу мовлення полтавців, збагативши її джерелами з Котляревського, Гулака-Артемовського, з народної поезії, він готує об'ємний рукопис і здає в 1853 році на розгляд у відділення російської мови і словесности імператорської Академії наук. Та провідна верства тодішньої російської інтеліґенції до української справи, до мови і культури ставилася так, як один з «володарів дум» Бєлінський писав про Пантелеймона Куліша: «Одна скотина из хохлацких либералов, некто Кулиш (какая свинская фамилия!) напечатала историю Малороссии».

...Кинув камінь у воду, розійшлися кола на гладі - і згасли. Здав Морачевський рукопис, є запис при академічній реєстрації, а відповіді так і не отримав.

Олександр Кониський, спудей Ніжинського ліцею, зайшов якось до високого начальства   Пилипа Морачевського, інспектора ліцею князя Безбородька і Ніжинської міської гімназії. У грізного інспектора на столі лежав газетний відбиток вірша «Великому цареві нашому», а поряд Євангелії латиною, німецькою, грецькою і рукопис господаря дому - українською.

- І як же це так: «великий цар» і український переклад?.. Ще Петро І велів: «Дабы особливого наречия не было».
- Кесарю - кесареве, а Богові - Боже, - преспокійно, всміхнувшись лише очима, відказав інспектор, що відбирав при перевірках у спудеїв українські книжки - від себе і від них відвести біду.
-А якщо цей кесар - «чудище обло»?
- Огромно и лаяй, - в тон відказав інспектор. - І не тільки лаяй. Шевченка в заслання в одні краї, Гулака, Костомарова і Куліша - в інші... Царі приходять і відходять, а Святе Письмо рідною мовою залишиться.
- І ви сподіваєтесь, що ваш переклад колись видрукують?
- Все минеться, правда й добро зостанеться. Все минеться, а Слово Боже зостанеться. Воно прийде зрозумілим для нашого люду, хоч які йому поставлять загати. А вони, на жаль, будуть.

Куди вітри дмуть, Пилип Морачевський знав від сановників, від чиновництва різної масти. Через три роки по закінченні першого українського перекладу Євангелії Валуєв напише своє сумно знамените: ніякої малоросійської мови не було, нема і бути не може. Введуть доплати російським урядникам, що працюють в Україні, Емський указ заборонить навіть ввезення українських книг та брошур, навіть слів до пісенних нот; одночасно ж валуєвським циркуляром урядовцям заборонять носити широкі штани та вишивані сорочки! Історики нарахують 173 заборони української мови.

І все ж по закінченні перекладу Морачевський клопоче перед митрополитом Ісидором: «Усіма мовами проповідують Слово Боже: сповідувачі Христа Спасителя мають Біблію своїми мовами, а Малоросія, мовою якої розмовляє близько 12 мільйонів православних християн, не має своєю мовою навіть Євангелії. Високі Божественні істини з усією простотою, ясністю і теплотою Євангельського вчення, викладені природною, цілком зрозумілою кожному мовою, з якою зливаються всі ідеї та уявлення народу, осяяли б темний розум найяснішим спасенним світлом Віри та очистили б хистку моральність народу набагато швидше, точніше та глибше, ніж усі наукові тлумачення...»

Лист, як крик цілого народу, полетів у Синод, до шефа жандармерії, аж доки 14 жовтня 1860 року не прийшла відповідь: «Перевод Евангелий, сделанный Вами, или другим кем-либо, не может быть допущен к печатанию».

Невгамовний Морачевський не опускає рук, через два роки продовжує «лупати скалу» імперську. Звертається в Академію наук. Відділення російської мови і словесности 8 лютого 1862 року доручає І. Срезневському, О. Микитенку та О. Востокову скласти обґрунтовану записку про переклад Євангелії Академія наук у своїх висновках дає високу оцінку праці Морачевського, і в богословському, і в філологічному аспектах. Відділення «Академії ухвалює просити в Синоду дозволу на друк. Відповідь була та сама: «печатанью не подлежит».

Але мав правоту Морачевський в розмові з Олександром Кониським - Правда й Добро зостанеться. Пантелеймон Куліш вже 1869 року в львівській газеті «Правда» друкує український переклад П'ятикнижжя Мойсея.

Лише через 45 років після завершення перекладу і через 17 років після смерти Морачевського Євангелією видрукують, щоправда, «забувши» ім'я перекладача. Видрукують і... незабаром вилучать.

...А люд все прибував на пустир за околицею Шняківки - і з цього, і з довколишніх сіл, з Ніжина, з Київа... Вшанувати двохсотліття з дня народження Пилипа Морачевського і столітній ювілей першого українського перекладу Святого Письма. Вже й пора службу Божу починати, а біля хреста священики про щось сперечаються...

- А що там діється? - перешіптуються люди. - Хіба на могилах вести суперечки?
- Отець Василій начебто каже, що у прибулих священиків неканонічні тексти молитов...
- Та то політика швидше... Не дарма ж відома московська правозахисниця сказала, що в російських священиків під кожною рясою мундир КГБ.
- Та й КГБ вже щезло...
- А мундири до дірок доношують.
- Не вміщається в голові: і досі декотрі духовні особи та політики вдають, що української мови не існує, що нею не можна звертатися до Бога...
- Наче в часи Пилипа Морачевського, а не в грудні 2006 року.
- Притім що Євангелія Морачевського добре знана православними в Польщі, видавалася в Канаді, в Сполучених Штатах, у Пенсильванському університеті...
- Тільки ми забуваємо своє...


Врешті отець Василій почав службу Божу, а завершив її хор Всіхсвятського храму Ніжина. Молитви й духовні пісні вперше за віки здійнялися тут рідною мовою над громадою, набирали сили; сире небо світліло, а повітря ставало дзвінким чи то від птахів, що пролітали у піднебессі, чи ожив незнищенний подзвін із дзвіниці закатованої церкви. В тому подзвоні чути і біль, і тендітну й хистку, але світлу надію прийдешнього.

  
ОЖИВАЄ СЛОВО
Дмитро ЧЕРЕДНИЧЕНКО
Шевченкове «Воно знову оживає і сміється знову» тепер часто згадуєш, коли береш до рук раритетні видання, які попри всякі труднощі з'являються друком, хоч у енциклопедичних статтях ці твори іноді значаться як «втрачені» або «доля їх невідома». От хоча б «Свята Євангелія», яку український поет, перекладач і педагог Пилип Морачевський переклав ще всередині XIX століття. Вперше надруковано його було аж 1906 року і Російська Академія Наук визнала цю працю найкращим з усіх перекладів «Святої Євангелії» слов'янськими мовами.

НАША ВІРА ВЕРЕСЕНЬ 2007

Read 85 times
Login to post comments
Top
We use cookies to improve our website. By continuing to use this website, you are giving consent to cookies being used. More details…