Авторизація

     

КАТЕГОРІЇ

Тарас Шевченко як відкривач духовного коду України

Шевченко - не просто поет-романтик. Він теоретик і практик. Викривляючи сприйняття Шевченка, ворог воліє знищити практичну філософію: як жити українцям, аби бути гідним і самодостатнім народом. Відтак багато людей не розуміють унікального словесного коду, який залишив нам пророк - філософ - поет.

 Павло Мовчан, шанований мною літератор, у своїй передмові до Кобзаря (видавництво "Просвіта", 2003) пише: "Найбільша ж наша втрата - це втрата почуття причетности до єдиного цілого, ім'я якому - народ. Відокремленість, відмежованість, егоїстичність, як наслідок цієї відрубности, якій сприяли всі культівські та пост-культівські часи, - це все відділяло нас від Кобзаря і від слова. А отже і від віри в слово, у високу утопічну ідею, яка живила не одне покоління". Усе було б правильно, якби не слова про утопічну ідею. Таке розуміння заводить нас у глухий кут, а Шевченко перш за все шукав і знаходив виходи, він шанував Біблію, перекладав Псалми. А одна з основних книг Старого Заповіту, яку він дуже любив, називається Вихід.

Зауважмо, що Шевченко ніколи не сповідував ніяких утопічних ідей, а шукав і знаходив стратегічні можливості і практичні методи розвитку української нації. Ніхто не боїться романтика, зануреного в сюрреалістичний світ, бояться практика, який знає ефективні методи розв'язання стратегічних і злободенних задач своєї нації. Для нації потрібен свій духовний код, як потрібен генетичний код для всього живого. Таким кодом для України є слово Шевченка. На мою думку, він використовував романтичні образи для того, щоб в умовах цензури можна було опублікувати основні свої твори. Це своєрідне прикриття, чудовий камуфляж для зброї.

Шевченко зробив кар'єру художника і міг би спочивати на академічних лаврах, але як моральна, віруюча людина, він розумів, що мільйони його братів і сестер перебувають у рабстві. І він присвятив своє життя розробленню філософії виходу із рабства - з того Єгипту, в якому ми певною мірою є ще й досі. Шевченка зображують старезним дідом, підтримуючи ілюзію, що все створене ним застаріло і нікому не потрібне. А він помер у 47 років.


Спробуємо ж показати частинку цього коду, для прикладу взявши його вірш "І мертвим і живим і ненародженим землякам моїм в Україні і не в Україні моє дружнєє посланіє".

Перш за все, що таке пророк? Це не оракул. Це людина, яка бачить зміни в системі, такі зміни, що обов'язково приведуть до катастрофи. І може розрахувати час настання цієї катастрофи. Пророк бачить мікроскопічну тріщину у фундаменті і може сказати, що через 15 років цей будинок упаде, але якщо будуть вжиті відповідні заходи, то будинок може встояти і пророцтво не збудеться. Так не збулося пророцтво про знищення Ніневії старозавітнього пророка Іони, який, до речі, дуже хотів бути оракулом. Якщо не збувалося пророцтво оракула, то за грецькими законами він мав бути страчений. Шевченко не оракул, а пророк, причому пророк Божий.

Сам Господь, коли змішав мови, щоб не допустити закінчення будівництва Вавилонської вежі, показав Свій намір створити не одну націю, а багато, кожну зі своєю мовою, культурою, світоглядом. Кожна нація, кожна мова дорогоцінні в очах Божих. Отже, почнемо.

І смеркає, і світає,
День Божий минає,
І знову люд потомлений,
і все спочиває.
Тільки я, мов окаянний,
І день і ніч плачу
На роспуттях велелюдних,
І ніхто не бачить.


Таким чином Шевченко показує циклічне сприйняття часу, створеного Богом ("день Божий"), притаманне людям, багатьом стародавнім і сучасним народам, філософсько-релігійним системам. Але сам він шукає рішення, використовуючи інше розуміння часу. У нього немає ні дня, ні ночі, він не заколисаний цією гойдалкою часу, він сприймає час в його лінійному вимірі. Це не його відкриття, але це правильне розуміння чужої і дуже конструктивної ідеї.

Гебреї через Старий Заповіт подарували світові ідею лінійности часу, що підтверджена останніми досягненнями фізики, ідею часу як вектору, що має початок і кінець. В контексті цієї ідеї Шевченко розглядає історію України і її майбутнє, такий підхід дає йому можливіть глибоко аналізувати історичні події, розглянути шляхи вирішення завдань.

Він перебуває "на розпуттях", тобто в той момент часу і в тому місці, коли необхідно приймати рішення. Розпуття - "велелюдні" - від цих рішень залежить доля великої кількости людей.

Перш за все пророк визначає, яким чином потрібно вирішувати задачу, (його підхід зараз назвали б системним). Хоча він незрівнянно сильніший, ніж сучасний системний підхід, тому що поєднує аналізу мислителя і інтуїцію пророка.

Не шукайте, не питайте
Того, що немає
І на небі, а не тілько
На чужому полі.
В своїй хаті своя й правда,
і сила, і воля.


Є філософські школи, які вважають можливим досягнення глобального морального еталону - Шевченко показує, що це неможливо: це утопічна ідея. Когось може шокувати, коли Шевченко говорить, що правди немає і на небі, але знову ж таки це сказано не "для красного слівця", це дуже глибокий вислів. Адже Сам Господь прийшов на землю для розв'язання глобального завдання спасіння людини. Без приходу на землю вирішити це завдання було неможливо. Це для Бога було неможливо, а що вже казати про людину. Ідеальна правда є на небі, а практична реалізація її - на землі.

«В своїй хаті своя правда», - тут Шевченко не має на увазі, що є тільки одна правда, в якійсь окремій хаті. Він мовить, що правда визначається місцем і часом. Господь говорить: "Мої думки - не ваші думки", тобто Бог не вимагає від нас ставати на Його точку зору: «лізти на небо».

У грецькій трагедії, в театрі, глядач обіймає таку точку зору, яка зовсім не стосується того, що відбувається на сцені. Це точка зору "з нізвідки". Але вона не властива пророкові. Пророк - це людина, яка перебуває всередині ситуації, яка може втрутитися в події і змінити їх хід.

У Шевченка правда стає персональною, у нього може бути ситуація, коли одночасно будуть правдиві дві начебто протилежні точки зору. Двоє незалежних спостерігачів зможуть встановити правду за допомогою діялогу. Тому правда Шевченка і хроно-логічна і дія-логічна, а не примітивно логічна. Щоб віднайти правду, Шевченко радить правильно вчитися. А навчання - це перш за все діялог.

Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрість би була своя.
А то залізете на небо:
"І ми не ми, і я не я,
і все те бачив, і все знаю,
Нема ні пекла, ані раю,
Немає й Бога, тілько я!
Та куций німець узловатий,
А більш нікого!..."


 Коли є тільки одна «куца» (логічна) правда, тоді немає повноцінного і рівноправного діялогу, а значить, немає і правильної освіти. Наша освіта основана на монолозі вчителя, а тому не дає повноцінного результату.

На картині Рафаеля "Академія в Атенах", зображені два головні західні філософи Аристотель і Платон. Платон пальцем вказує на небо, а Аристотель - на землю. Таким чином філософи повністю розійшлися в думці, в який спосіб знаходити розв'язання проблем.

Шевченко - відвертий послідовник підходу Аристотеля: він розуміє, що розв'язання проблем лежить у практичній земній площині, що дійсно непотрібно "лізти на небо". Ідеальні завдання, задачі книжні краще розв'язувати з позиції стороннього спостерігача (наприклад, задача Ксанфа, яку вирішує Езоп - "Ксанфе, випий море!"). А от задачі реальні краще розв'язувати, перебуваючи на місці подій. Тому рішення, хороші для інших, можуть бути згубними для нас - "В своїй хаті своя й правда".

Поет-філософ виступає проти циклічного розуміння часу, проти фетишизації повторюваности подій, "і все те бачив і все знаю" - це безперспективний підхід. Так само безперспективно відкидати буття Боже, переходити на позиції гуманізму - "тілько я" , тобто тільки людина, як центр, та німецька куца логічна філософія.

Тепер, як бачимо, світ пішов іншими шляхами, якими не треба було йти і від яких застерігав Шевченко. Вони привели до страшних катастроф ХХ століття.

Нам потрібно виробляти наш підхід, а не сліпо наслідувати інших. Тут поет передбачив, що німецькі філософські розробки є «куцими», і чітко застерігає від сліпого їх наслідування. Якби ж то до нього прислухалися майбутні комуністи, більшовики чи фашисти й інші послідовники учень, які мають свої корені в німецькій філософській думці.

Схаменіться! Будьте люди,
Бо лихо вам буде.
Розкуються незабаром
Заковані люде,
Настане суд, заговорять
І Дніпро і гори!
І потече сторіками
Кров у синє море
Дітей ваших...
...
Не дуріте дітей ваших,
Що вони на світі
На те тілько, щоб панувать...


Завдання пророка - передбачати. Шевченко вже бачить наперед, до чого приведе той стан суспільства, який він спостерігає.

Хронологічно Шевченко майже точно передбачив час катастрофи першої і другої російських революцій та громадянської війни. Він говорить, що першими жертвами катастрофи будуть діти сучасного йому правлячого класу. Вірш написано в 1845 році, основна катастрофа почалася в 1917 році, якщо не враховувати першої російської революції 1905 року. Більшість дітей правлячих класів, які мали хороші умови життя порівняно з простими людьми, на час катастрофи ще були живі, їм мало бути близько 60-80 років. Це вік, у якому вже важко втікати, але ще можливо відповідати за свої попередні вчинки та вчинки своїх батьків.

До правлячої еліти він звертається перш за все тому, що вона здатна змінити ситуацію і відвернути катастрофу, так як відвернув її цар Ніневії, який першим покаявся у своїх неправильних вчинках, що спонукало до покаяння і інших. Але наш пророк плаче, бо знає наперед, що наші правителі не підуть шляхом царя з Ніневії, а тому його пророцтво неодмінно збудеться, і постраждають невинні люди.

Вірний хронологічному підходові, Шевченко дає глибоку і безжальну аналізу української історії і робить глибокі висновки. Шевченко бачить розв'язання проблем українства в таких семи чітких діях:

- «умийтеся, образ Божий багном не скверніте»;
- «Не дуріте дітей Ваших, що вони на світі на те тілько щоб панувать»;
- учіться так як треба: «учітесь, читайте, і чужому научайтесь і свого не цурайтесь»;
- «Отак і ви прочитайте всі неправди, щоб розкрились»;
- «Благословіть дітей своїх твердими руками»;
- «Обніміте, брати мої, найменшого брата»;
- «Обніміться, брати мої».

Цей код однозначно вказує нам, що потрібно робити:

Перше. Віра, чесність і моральність у всьому.
Друге. Не існує автоматичного наслідування ні чеснот, ні багатства, ні елітарності, діти - не собаки, що наслідують породу. Кожен повинен сам учитися і досягати вдосконалення.
Третє. Розумна і моральна система освіти. Кожний українець має знати декілька мов, але також прекрасно знати свою рідну мову.
Четверте. Необхідно вивчати свою правдиву історію, всі помилки попередників, і враховувати у нашій практиці.
П'яте. Виховання дітей батьками відіграє ключову ролю у формуванні доброчесного українця. Батьки повинні твердо («твердими руками») виховувати дітей, не допускаючи їх розбещення.
Шосте. Всі громадяни, незалежно від раси, віри, національної приналежности та інших відмінностей, повинні мати нашу всебічну підтримку.
Сьоме. Не повинно бути жодної ворожнечі між українцями, тільки дружній діялог.

Read 230 times
Login to post comments
Top
We use cookies to improve our website. By continuing to use this website, you are giving consent to cookies being used. More details…