Авторизація

     

КАТЕГОРІЇ

Молитва митрополита Андрія (Шептицького) за український народ

Від редакції: Ця молитва представляє інтерес, тому що, на наш погляд, ставить правильні по-християнськи приорітети церковного та національного. Також у цій молитві звучить справжня турбота про єдність Української (Православної) Церкви. Судячи з того, що нам відомо, митрополит Андрей, опікуючись власною Церквою та власною паствою, водночас гаряче захищав і Православну Церкву в Польщі (переважно на Волині) від жорсокого і свавільного тиску польської влади.

 Всемогутній Боже і Царю Всесвіту, Спасителю наш, Ісусе Христе, що всім серцем любиш увесь людський рід і своїм безмежним промислом опікуєшся кожним народом зосібна! Споглянь милосердно і на наш український народ, і на кожний інший народ...

 Прости йому всі провини, знищи всі його злі нахили, а зміцни добрі нахили; змилосердися над ним у всіх його потребах. Борони його перед усякою кривдою й несправедливістю ворогів. Зливай на нього безнастанно Твоє щедре благословення.

 Благаємо Тебе, наш Боже, про особливу опіку і поміч для нашого народу, щоб серед усіх переживань і спокус з боку світу, диявола і його слуг він міг завжди зберегти небесне світло віри, перемагати наполегливістю в добрі всякі труднощі і завжди належати до благословенного Твого Божого Царства, і тут, на цім світі, і в Небесній Батьківщині. Дай нам ласку, щоб ми всі до одного, злучені єдністю віри і союзом любові під Твоїм проводом і проводом Святої Української Православної Церкви йшли завжди дорогами правди і справедливості, любові та спасіння. Пошли українському народові святих, великих Своїх слуг, щоб прикладом і словом були його мудрими провідниками у всіх царинах народного, суспільного й громадського життя.

 Провідникам нашого народу дай Світло Твоєї Премудрості з Неба, дай йому численне, добре та святе духовенство! Заопікуйся його молоддю, щоб не тратила ласки Святого Хрещення, щоб одержувала в родині й школі основне християнське виховання. Благослови всі наші родини, щоби батьки були зразковими й ревними християнами, а матері визначались мудрістю, вірою та дбайливістю у вихованні дітей. Заохоти багатьох із нашого народу до життя досконалішого, до святості. Поклич багатьох у кожному поколінні до геройських жертв за справи Церкви й народу. Просвіти всіх нас, нахили всі серця, щоб усі якнайліпше пізнавали й цінували Святу Православну Віру і, визнаючи її, почували себе щасливими, стояли в ній непохитно, хоч би треба було понести й мученичу смерть, та й щоб по законам Святої Віри уладжували своє життя. Благослови також і дочасне добро нашого народу. Дай йому волю, щоб він міг вільно розвивати свої природні, Тобою дані сили. Обдаруй його правдивою, незіпсованою освітою. Благослови його працю на всіх ділянках науки, мистецтва й добробуту та благослови всіх і все, щоб наш народ, живучи мирно та щасливо, міг добре Тобі служити, а з Твоєю поміччю одержати Вічну Небесну Батьківщину.

 А ти, Пресвята Богородице, Мати і Царице України, Святий Архангеле Михаїле і ви всі, Покровителі українського народу, опікуйтеся завжди цим народом, щоб він став народом святим, щоб сповнив свою Божу місію, щоб причинився до світлого добра людського роду, щоб був поміччю й потіхою Святої Христової Церкви та щоб приносив Вічному Цареві безперестанну славу, честь і шану на віки вічні. Амінь.

   Редакція подає цю інформацію без коментарів. З сайту http://www.refine.org.ua/:

  (Після смерти свого попередника)  Кир Андрей гідно готувався до виконання нелегких обов’язків Митрополита, відчуваючи велику відповідальність перед Богом за український народ. Не можна не згадати про неоціненну заслугу матері Митрополита Андрея Шептицького – графиню Софію, багатогранно освічену, талановиту людину, котра своєю святою побожністю заронила у серце Романа щиру любов до Господа та людей, замилування до всього прекрасного й доброго та виховала такого відданого українському народові, достойного сина. Лист матері, Софії Шептицької, що зберігається у фондових матеріалах Львівського архіву, розкриває перед нами не тільки милу жінку – матір Андрея Шептицького, але й її витончений розум. Спробуємо відчути це, прочитуючи рядки благословення графиніСофії Шептицької своєму синові Андрею Шептицькому на митрополичий престіл у Львові:

„Моя благословенна в Господі дитино! Найбільший скарб, який я отримала від Бога – це є ти. І цей найдорожчий скарб мого життя повертаю Богові На ту хвилю, коли береш на себе хрест, до якого тебе покликав Господь, – на ціле життя твоє, під Хрестом або ж на Хресті, на всю працю, наміри, терпіння і радість, на душу твою і розум, серце і здоров’я, на все, що чинити будеш, що постановиш, на цілу працю над будуванням Церкви Божої і поширенням Царства Його на землі... ... на всі хрести, якими люди тебе обтяжити можуть, і на всю любов, яку ти їм дарувати будеш, посилаю тобі урочисте, Господом випробуване Благословення”. 14.01.1901 р.

Віддати на службу Господу і людям свого улюбленого сина і так благородно благословити його на Митрополичий престол могла тільки справді дуже розумна і побожна мати.

На святковій та врочистій інтронізації Кир Андрея, яка відбулася 17 січня 1901 року в соборі св. Юрія у м. Львові зібрались тисячі вірних, сотні священиків, різні братства. Вітання з цієї нагоди та промови були дуже щирі. Серед присутніх виступив також архиєпископ Вірменський Ісакович, промова якого просочувалась шовінізмом і справляла на присутніх, та й на самого Митрополита Кир Андрея, неприємне враження. Польські патріоти також не особливо втішно сприймали той факт, що на митрополичий престіл зійшов розумний, впливовий, зі своїми власними ідеями та поглядами владика-українець, з багатого роду та славними стародавніми аристократичними коренями.

Андрей Шептицький відчув, що він повинен зразу дати всім зрозуміти, що він русин і буде йти до кінця життя зі своїм народом й заради нього працювати. Тому коли у повних архієрейських ризах, у мітрі та з жезлом в руках став Митрополит Андрей Шептицький на амвоні (проповідальниці) то виразно промовив до присутніх, що він: „приносить любов до свого стада і бажає щирою працею й жертовністю заслужити собі любов цілого народу”. Розвіюючи сумніви й двозначність, яка панувала тоді серед деяких верств духовенства, Андрей Шептицький далі заявив: „я хочу, щоб всі це знали й розуміли, коли я обіймаю становище Митрополита Руського, то ним я хочу бути і ним буду”. Протягом усього сорокачотирирічного архиєрейства він залишався вірний слову, виконуючи досконало всі сподівання та побажання свого улюбленого українського народу.

Діяльність Митрополита була надзвичайно різноманітною. Він не обмежувався однією ділянкою – церковно-релігійною, а охоплював усі без винятку царини української культури й життя на українсьх землях, включаючи й усі закутки нашої еміграції. Дотепер Андрей Шептицький вже проявив себе як багатогранна особистість, але лише на митрополичому престолі він розвинув свою діяльність на повну силу. Не було такої ділянки церковно-релігійного, культурного чи економічного життя, якій би Митрополит Андрей не присвятив гідної уваги і не розвинув її на користь українського народу.

Чи не найголовнішою метою, якій віддав він усі сили була справа об’єднання Українських Церков.

Ідея екуменізму не полишала його душу впродовж усього життя. Він мав на меті не лише злуку Греко-Католицької та Православної Церков, але злуку всієї Східної Церкви з Церквою Західною. Він хотів провести церковне об’єднання благородним змаганням. Для досягнення цієї мети абсолютно не придатні будь-які насильницькі методи, бо на його думку тільки взаємне пізнання, розуміння, толерантність і, найперше, любов можуть дати очікувані плоди.

Як Князь Церкви і сподвижник українського релігійного життя Митрополит Шептицький усі сили віддавав ідеї християнської любові до ближнього.

Відроджуючи, підносячи Українську Церкву, як „добрий пастир, що і душу свою кладе за вівці свої” – Шептицький намагався утвердити духовний, моральний лад в народі, серед якого жив. Закликав допомагати нужденним інших народів, націй, брати їх під свою опіку і охорону.

Він тримався євангельської засади, що „нема ні еллінів, ні римля, ні юдеїв, ні самарян”.

Досить згадати, що на початку Першої світової війни у 1914 р. Андрей Шептицький виголошував проповіді з гарячим закликом проти насильницького насаджування православ’я російською владою на окупованій російськими військами Галичині. Він виступав проти відокремлення школи від церкви та за звільнення Української Держави від послуху синодові в Петербурзі, за звільнення від молитов за царя та ін. В своїх проповідях він закликав не чинити насилля над Української Церквою. За ці проповіді Шептицького було арештовано і „18 09 за наказом генерала Брусилова вночі вивезено до Києва”. Проте добре розуміючи, що царський уряд має намір ліквідувати Греко-Католицьку Церкву в Галичині і позбавити її власної єрархії, Митрополит Андрей в часі тихої Служби Божої, відправленої в готелі „Континенталь”, таємно висвятив о. Й. Боцяна на єпископа Луцького, а о.д-ра Д. Яремка на Єпископа для Острога. Наступного дня Митрополита відправлено до Нижнього Новгорода, пізніше до Курська, де він перебував під суворою охороною до весни 1916 року. Звідти через Володимир над Клязьмою його перевезли в Суздальський Спасо-Євфиміївський монастир, перетворений у в’язницю для запідозрених у зраді Синодальній російській Церкві священиків”. Незважаючи на протести відомих дипломатичних та церковних діячів з вимогою про звільнення Митрополита з-під арешту, Росія на це не давала згоди. Причиною вивезення великого пастиря було бажання знищити Унію, про що можна сказати словами Ісуса Христа: „Поражу пастиря і розбіжаться вівці”. Але лютнева революція 1917 року дала свободу Митрополиту.

Якщо у 1914 р. Шептицький виступив проти насильницького запровадження православ’я у всіх українських церквах, то у 1930-і роки він так само протестував проти польської пацифікації, єдиний серед церковників сміливо виступив у пресі проти палення і нищення православних церков на Холмщині, Підляшші, Поліссі, Волині, захищаючи те саме православ’я.

Як посол Галицького сейму і член Шляхетської палати Відня він захищав майнові і соціальні інтереси українських селян та підприємців від утиску фінансистів німців, поляків, євреїв.

У страшні роки II світової війни переховував у підвалах Святоюрського храму сотні євреїв, за що був удостоєний пам’ятника у Державі Ізраїль.

Митрополит Андрей Шептицький протестував проти переслідування українських студентів Львівського університету. У 1919 році було створена ЗУНР. Як член Української Національної Ради палко вітав її створення.

Після поїздки до Риму у 1921 році він вів переговори не тільки з Папою, але й представниками Антанти про долю ЗУНР, протестува проти приєднання України до Польщі.

26 вересня 1923 року був заарештований польською розвідкою і депортований до Познані. Безпосередньо у політичному житті Митрополит не приймав участі. Але він не міг стояти осторонь політичний подій, коли назрівала необхідність в обороні свого народу. У поїздках за кордон Шептицький виробляє політику оборони прав українського народу перед поляками та австрійцями, виступає у справі будівництва українського університету за Австрії, протестує проти пацифікації українців у 1930 році перед польською владою і за кордоном. Виступає з протестами у пресі проти палення православних церков і переслідування православних у Польщі, проти арештів українців німцями. Особливо засуджував скасування більшовиками релігії в школах. Різко засуджував штучний голод на Україні і організовував збір коштів для голодуючих. Детально давав оцінку причини репресій в Радянському Союзі у посланні „Всечесному духовенству та вірним (1936 р.): „Чи можете мати причину не вірити мені? Який я міг би мати інтерес вас перестерігати, коли б більшовики звісно провадили до добра наш нарід? То, що вам говорю і цілий світ знає, бо ж то факт стверджений через сотні німців, французів, американців – то, приміром, що на Україні з голоду загинуло більше, чим три мільйони людей, або то, що більшовики війну видали селянам, або то, що на Соловках гинуть тисячі й тисячі наших земляків з України. Тих фактів ніхто не заперечує, вони оголошені в цілій європейській і американській пресі”.

  Його діяльність на політичному лоні мала українське державотворче спрямування.

Митрополит виявив протест проти тоталітарного поділу Європи між Гітлером і Сталіном.

17 вересня 1939 року таємно призначив М.Чернецького, К.ІПептицького та Й.Сліпого екзархами на території СРСР.

За німецької окупації виступав проти арештів, розстрілів та концтаборів. Чи не єдиний у Європі церковний ієрарх, Шептицький відкрито виступив проти фашизму у листі до Папи Пія XIII та адресованому безпосередньо до Гітлера посланні „Не убий”, в якому засуджував нелюдські антисемітські акції гітлерівців. Це була Свята Людина, бо любила весь світ і виступала проти насильства. Митрополит засуджував усякі прояви інофобії та антисемітизму.

Як добрий пастир він ніколи нічого не боявся і був готовий на все заради блага людей. Як Князь Української Церкви, Шептицький працював над поглибленням релігійності та піднесенням моралі та етики серед нашого народу. Підносячи релігійність та мораль проповідями та релігійними практиками він намагався підвищити і культуру та добробут народу, маючи на увазі, що враз з добробутом і загальною культурою підноситься і мораль та релігія всього народу.

   Багато працював Андрей Шептицький над розвитком духовної освіти.

Після повернення зі заслання у 1917 році він фінансував цілу низку часописів, журналів, книжок на релігійно-християнську тематику для різних верств населення. Серед них література для дітей – це „Наш приятель” та книжечки бібліотечки „Нашого приятеля”; для молоді – „Поступ”. 1930р. засновує для інтелігенції, в рамках Католицької Акції, „Український католицький союз”. Український католицький союз видає на кошти Митрополита три часописи „Мети”, тижневики для інтелігенції та для народу, „Христос наша сила”, літературно-науковий місячник „Дзвони” та бібліотеку „Дзвонів”. Для видання книг та іншої літератури Митрополит закуповує окрему друкарю „Бібльос”. Митрополит фінансував молодіжну організацію „Орли”, яка видала журнал для молоді „Українське юнацтво”.

У 1933 році ініціює величезний здвиг молоді „Українська молодь Христові” у м. Львові, на якім присутні більше 100 тис.міських сільських дітей.

Унійна ідея Андрея Шептицького була спрямована на розв’язку проблеми церковної унії у формі українського патріархату, з супрематією Риму, але, щоб єпископи були залежні лише від українського патріарха. Цю ідею у XVII ст. висунув ще Петро Могила, а Митрополит Андрей шукав засобів для її здійснення.

Після світової війни 1914 року Шептицький посилає українських священиків на Волинь, проте Польща виступила проти цих заходів, розуміючи, що це підніме національну свідомість та донесе унію до вірних з користю для українців, а не поляків. Але православні Волині та інших куточків України відвідували Шептицького у Львові й навіть посилали своїх дітей до шкіл с.Василіянок, для яких Шептицький давав стипендії та допомогу.

Митрополит завжди захищав скривджених. Він обороняв православних українців перед польськими переслідуваннями, зокрема, як вже згадувалось, виступав проти спалювання церков і насильницької пацифікації. Виступав з протестами у пастирських листах, які поляки перехоплювали та палили, але слово Андрея Шептицького все ж ширилось і доходило до православних українців та католиків навіть за кордоном.

Розуміючи необхідність виведення українського народу з кута „провінційного обскурантизму” на європейський рівень освіти та науки, Андрей Шептицький, ще на початку XX ст. розпочинає організацію наукових богословських установ на зразок європейських, розбудовує світську науку та освіту, сам плідно працює як науковець та професор багатьох дисциплін.

Знаючи німецьку, французьку, англійську, італійську, єврейську, будучи визнаним семітологом та людиною, що володіє багатьма діалектами української мови – Шептицький був прекрасно підготовлений до наукової праці. Його грандіозна наукова спадщина вимагає глибокого вивчення. А сам архів Митрополита – це скарбниця наукових досліджень. На розвиток науки та освіти Шептицький не шкодує ні зусиль ні коштів. У 1923 р. засновує Богословське наукове товариство, журнал „Богослов’я”. У 1929 році засновує Греко-Католицьку Богословську Академію. Щорічно Митрополит навчає, за власний кошт науковців, професорів у Швейцарії, Відні та в Римі. Розвиває народну та середню освіту, фінансуючи різні освітні заклади, гімназії. Для прикладу згадаємо, що для народних шкіл „Рідної школи” купляє 5 будинків (один з будинків коштував 650.000 золотих). Для гімназ с.Василіянок також фінансує будівлю. В рамках церковної автономії закладає приватну гімназію, так звану Малу Духовну Семінарію та інберкат (бурсу ім. св.Йосафата), дає великі допомоги для всіх українських шкіл. Опікується Українською Дівочою гімназією Сестер Василіянок і дарує їм землю під великий будинок. Будує Велику Бурсу Рідної школи на 120 учнів у Львові, щедро обдаровує українські школи, гімназії, бурси. У митрополичих будинках св. Юра проходили навчання учнів Української народної школи ім. Грінченка. На Личакові (передмісті Львова) збудував три будинки на приміщення Українські народної школи ім. кн. Лева та читальні Просвіти; заклав та опікувався Дяківською Бурсою у м. Львові звідки виходили дяки, хорові диригенти, книговоди, кооператори, громадські провідники; заснував та опікувався Духовною Академією (дбав про її наукові та богословські видання, і т.д.); купив землю навколо площі св. Юра для майбутньої Українського Університету; 1926р. віддав в оренду на 99 років за один золотий для молодіжної організації „Пласт” землі на горі Сокіл, Рожнятівському районі Івано-Франківської області (в той час землю не можна було дарувати і орендувати більше аніж на 99 років).

Ідучи дорогою Ісуса Христа, щиро пронизаний любов’ю до ближнього, усе своє життя, Митрополит розвиває доброчинну діяльність, допомагаючи сиротам, хворим, бідним, фундуючи установи, які згладжували людську недолю та вбогість.

Read 107 times
Login to post comments
Top
We use cookies to improve our website. By continuing to use this website, you are giving consent to cookies being used. More details…