Авторизація

     

КАТЕГОРІЇ

Юлія Дмитренко (Шутенко)

БІЛОКРИЛА ДОРОГА

 

* * *

 

 

Таємниця

 

Твоїх кроків завтрашніх

Ось лежить за вікном

У нічному небі,

Що накрило пелюсткою

Вельветово-синьою

Перешіптування

Машин із сотнями доріг

Додому.

 

 

* * *

Усміхнись,

Ранок прийде

З квіткою в руці.

Хоч і далеко ще ціль,

Є стяг, є шлях,

Іди і не стій.

 

Одягни

Зброю міцну.

Ворог не заснув,

Але його вкриє піт,

Коли твій щит -

Це віри граніт.

 

Пам'ятай,

Де б ти не йшов,

Всюди сій любов.

Хай розквітають сади,

Ростуть плоди,

Радій - далі йди.

 

 

* * *

Забути слово „дай",

Згадати слово „на",

Насіяти зерна

В серця людські сповна

Й зібрати урожай.

 

Забути слово „я",

Згадати слово „ти",

Втекти від суєти

І викласти мости

Через сердечний яр.

 

 

* * *

Я вступив у життя

Скромною ходою.

Холодними асфальтами,

Болотами, килимами

Встелявся шлях мій.

Сьогодні оберемок

Ромашок пахучих

Дали у мої обійми.

Таке, знаєте, трапляється

Не з кожним черевиком...

А завтра, уявляєте?

Я з моїм Паном піду по воді!

 

 

 

 

 

Закон і Благодать.

 

 

Закон

 

„Бо жодне тіло ділами закону

не виправдається перед Ним -

законом бо гріх пізнається"

(Послання до римлян 3:20)

 

Їхати на колесі.

Мить - і риєш носом землю,

Мить - і дивишся в небо.

Ще, ще вище - і знову вниз.

А іноді про пилюку забуваєш,

І вона напливає несподівано.

А коли знову бачиш сонце,

Хапаєш кожен його погляд,

Щоб пронести у серці

Через болотяні дні.

Колесо, чи довго тобі ще

Котитися?

 

Благодать

 

„Ті, хто приймають

 рясноту благодаті

і дар праведності,

запанують у житті

через Ісуса Христа"

(Послання до римлян 5:17)

 

Їхати не велосипеді,

Дивитися в небо.

Сонце падає тобі в очі,

В усмішку, на плечі,

А болото відскакує від коліс

І тільки зрідка

Хляпає на ноги.

Крутиш педалями,

Немов водиш

Смичком по скрипці.

Біля дороги пахнуть квіти.

Друже, сідай, підвезу!

 

 

* * *

 

 

Минає літо,

 

Скоро осінь

Крізь сльози

Засміється дощем.

Мій шлях не битий,

І ноги босі,

Та досі сонце ясно пече.

 

Минає осінь,

Вечірні роси

Морози

Перетворюють у лід,

А на дорозі

Дзижчать, мов оси,

Сніжинки,

Замітають осінній слід.

 

 

* * *

Знову рюмсає плакса-осінь,

Серед міста ідуть поети.

Перехожих ласкаво просять:

„Парасолі кладіть в пакети,

Не ховайтесь від срібних крапель,

А стрибайте під танець зливи".

Знову рюмсає плакса-осінь,

Серед міста - ідуть щасливі.

 

 

 

Пан Суєта

 

Він у глечику носить

Невипиту каву ранкову,

У портфелі - книжки,

Переглянуті вченим упоспіх.

Назбирав ненаписаних віршів

В трамваях у кошик,

Непомічену радість

На груди вчепив, ніби орден.

 

У руках його квіти,

Яких не зривали для жінки.

Черевики узув,

Що ніколи не бігли по росах.

Кожен день він іде

Крізь людей, крізь будинки.

Біля серця - любові слова,

Не промовлені досі.

 

 

 

* * *

Дівчинко! Маєш ліхтарика?

Світи!

Стрибай, коли бажаєш, світом

З ліхтариком у руках.

Люди полюбили чорні піджаки,

А я тебе одягнув у білу сукню.

Згадуй це і радій.

Ту брудну чорну одіж я викинув

І на неї більше не гляну.

Ти прекрасна в білому,

Моя крихітко,

Моя наречена.

 

 

* * *

Хлопче,

Тільки залишайся мрійником!

Як і вчора, нині, так і завтра

Нехай зорі з твоїх очей сяють.

Серед темені світу - ясні росинки,

Макові зерна -

Водночас великі планети

У безмежжі серця твого,

Пізнаного Творцем.

Хлопче!

Хай ноги крокують певно,

Хай міцніють руки твої!

Хай вуста знають,

Як мовчати,

Як шепотіти,

Як велично звіщати

Слова любові.

 

 

* * *

Між будинків біжиш,

Сумка стала пір'їнкою,

Білокрила дорога

Білозубо всміхається.

Ти живеш в цьому місті,

Несеш частку неба

В очах і в слідах,

Щоб чайкою білою бути

Серед чорних круків.

 

 

* * *

 

 

Білі крила здіймає твій ангел далекий,

 

Він запалює іскрами снігу метіль.

Твоє серце танцює у срібному леті,

Наче біле дівчатко на линві тонкій,

Вибиває удари життя безупинно.

Рух тонесеньких ніг - кришталю передзвін.

А сніжинки за руки беруть балерину,

Огортають їй коси в серпанку сувій.

Білі крила здімає твій ангел-сусіда

І мандрує у світ крізь сніги навмання.

Твоє серце сміється, бо солодко й світло

Йому бігти у танці до вічного дня.

 

 

* * *

Зимо,

На срібних руках твоїх

Тепло тому,

Хто любить гаряче.

У крижинах очей твоїх

Сонця іскри той бачить,

Хто дорогою світла іде.

У словах твоїх вуст

Той почує таємне,

Хто відважився бути з тобою

На „ти".

 

 

 

* * *

А серце твоє -

Небо серед ночі.

Насуплені чорні хмари

Сунуть одна на одну,

Грім всемогутнім вважає себе,

А блискавка - єдиним світлом.

Чекаю крапель дощу,

Нехай промокну до нитки,

Зате сонце зійде,

І почнеться

Новий день мандрівки -

Вічно золотий.

 

 

* * *

Заходь у моє вікно,

Дівчино з усмішкою львівського бруку,

Що на сонці, мов риб'яча луска, блищить.

 

Заходь, не зважай,

Що дощ з твого плаття скапує

Й робить калюжу на килимі.

 

Заходь, кинь плічник на підлогу,

Діставай з кишені гармоніку,

Заспівай мені про золоту дорогу

 І кришталеву річку вічного міста.

Хай книжки постуляють роти

Й посідають до шафи.

 

Заходь, щоб забрати мене

У мандрівку до дому,

Заквітчаного трояндами.

Довго йти? Дарма! Вирушаймо!

 

 

Повернення

 

Прийшов потайки,

Повільно, по-пантерячи.

Побитий, поблідлий, посивілий,

Перевтомлений приблуда.

Подивився - погляд пройнятий

Пекучою печаллю.

Присів поруч, підластився,

Полизав поранені пальці, проказав:

-  Привіт, панно!

Прибіг, прийшов, приповз...

Перестрибував пакісні паркани,

Перебрівав предрімучі пущі,

Пропливав прохолодні плеса,

Перебігав переорані поля.

Покинув пишний палац

Примхливого пана.

Побіля подруги прийшов пожити.

Прошу, прийми, панно!

Попідтинню поселюся,

Пощастить - під порогом приляжу.

- Прости, попелястий песику.

Пробач, покинула.

Подумала, побіля пана

Проживатимеш пречудово:

Прогодує, пеститиме, полюбить.

Прикро помилилася.

Постійно побивалася.

Пішли, поїси,

Перев'яжу поранення,

Постіль приготую,

Пледом пригрію.

Поруч присяду.

Піддужаєш -

Підемо прогулятися парком,

Птахів полякаємо, повеселимося.

Погляд попелястого

Палахкотів приємним полум'ям,

Пес помолодів,

Примружився, посміхнувся:

- Поруч панни

Прещасливо проживатиму!

 

 

* * *

Вези мене, автобусе, крізь сльози дощові,

Вези на площу радості, заквітчану любов'ю,

Де усмішок ліхтарики, як сонечка живі,

Де щирістю усипані доріжки кольорові,

Де люди не соромляться стрибати босоніж,

Де водограй нашіптує історії незнані,

Де сходять з постаментів білі леви кам'яні

І чешуть гребінцями свої гриви полум'яні.

 

 

* * *

Золото добра,

Радість простоти,

Просто ти і тиша.

Шарудіння рудого.

Догорання сонця,

Цяточки ворон

Ронять хвилювання.

Ванілін,

Лінія осені.

 

 

* * *

Утекти б від тебе

Непомітно,

Як сльозинка із ока.

Тільки б не замерзнути,

Бо впаду зі щоки і розіб'юся.

А як ти помітиш,

То підхопиш мене долонею.

Я розтану і усміхнуся.

Утекти б до тебе

На долоню.

 

 

* * *

Зимо, ти любиш мене?

Дякую. Квіти твої

Біліють у вазах мого серця.

Ти все-таки не вмієш обманювати,

Моя білосніжна!

Знаю: це квіти

Співчуття і потіхи від тебе.

Від нього чекаю червоних квітів.

 

 

* * *

Ти квітів на сонці зірвав мені.

Вони сяють на всю кімнату

І на все моє серце.

Мені сонячно! Я з ними квітну!

Я з ними дивуюсь весні,

А ще - небесам твоїх очей.

 

 

 

 

Жовтий день

 

Університетом

- жовтим лимоном -

поснідаю,

сонцем

- жовтим яблуком -

пообідаю,

твоєю радістю

- жовтою квіткою -

насолоджуся,

розмовою

- жовтою паляницею -

разом повечеряєм

під жовтими ліхтарями

вечора.

 

 

* * *

Буде ранок і буде вечір,

Будуть сонце, трава й дорога.

Замість крил понесу на плечах

Нашу щиру розмову з Богом.

 

Може, стріну людей незвичних

Чи побачу старих знайомих,

Та у серці нестиму вічність

І тепло твоєї долоні.

 

 

* * *

Сонця дні

Цеглинами падають

Одне на одне,

Будують червоний дім літа.

Як не спектись від бажання?

Як не спопеліти від спраги?

Літо, де твої зелені дні спокою?

 

 

 

Молитва

 

 

 

Ти чуєш,

 

Як кричать мої сльози.

Ти бачиш,

Як тікає серце з клітки міста.

Ти знаєш,

Куди мої очі птахами летять.

Ти розумієш

Слова моїх мрій.

Переверни це літо

Чи мене.

Чекаю.

 

 

* * *

Поміж нами ріки життя

З кораблями днів.

Люди на палубах

П'ють соломинками

Сік апельсиновий

І ловлять сонячних зайчиків,

А інші працюють лопатами й швабрами,

Мокрий піт витирають з лобів

І бризки води.

А ти

- за великими ріками -

Дихаєш, усміхаєшся, їси яблука.

Причепи крила до мотоцикла!

Прилети!

А я

- подарую тобі яблуко

З очима китайця.

 

 

* * *

Шепіт осіннього холоду,

Кроки вологого дня,

Небо прозоре як срипка,

Швидкість початого бігу

Віч-на-віч,

Щоб сяяти.

 

 

* * *

Коли крапають сльози,

Світ стає сірим пилом доріг,

Обличчя людей -

Малюнками на стінах підвалів,

Серце - подертим м'ячем,

Руки - двірниками на склі лиця,

Вуста - піснею вовка,

Ноги - втікачами від лісу людей

У ліс думок.

 

Коли крапають сльози,

Віддаю Тобі роздертий м'яч серця,

Кричу Тобі вовчою піснею вуст,

Махаю Тобі двірниками рук

На склі лиця.

 

Коли крапають сльози,

Ти приносиш веселку в цей дощ,

Латаєш м'яч серця спокоєм,

Наповнюєш його надією,

Здмухуєш пил зі світу,

Вдихаєш життя

В намальовані лики людей.

 

 

* * *

Падають дні, як листя,

Падає час, як дощ,

Падає сніг на місто,

Як сіль у борщ.

Швидко тікає осінь,

Сіла на свій харлей,

Кинула дим у простір,

Печаль в людей.

 

Люди ходять сумні, промерзлі серця

Бажають зігріти любов'ю.

В цьому світі самі,

Забули Творця,

А Він так близько,

Зовсім поряд,

Як хліб, як вода,

Як дощ надій,

Як світло дня.

 

Падає погляд в зорі,

Падають кроки вдаль,

Впасти так легко долі -

Слізьми в асфальт.

Але серце сумне,

Промерзле наскрізь

Хтось бажає зігріти любов'ю,

Він підійме тебе,

Ти тільки звернись,

Він так близько,

Зовсім поряд,

Як хліб, як вода,

Як дощ надій,

Як світло дня.

 

 

 

Розмова з вечірнім сонцем

 

Твоє золото око сумом пече,

І мої карі в сльозах пекучих,

Бо в горі радіти не вмію іще,

Я не учитель, я тільки учень.

 

Ти просто вечірнє, а я просто рання,

Зайдеш у темінь, і народишся молодим.

Я в темінь не хочу. Пізнаю страждання,

Та з Богом у серці буду завжди.

 

За обрій покотишся, за небокрай,

Захід твій людям печаль навіє,

А я не зайду, а зійду в той край,

Сонцем в якому Господь ясніє.

 

 

* * *

„Покладіть на Нього всю вашу журбу,

бо Він опікується вами"

(Друге послання Петра 5:7)

 

Квіти, омиті росами сліз,

Виросли серед кімнати.

Квіти печалі,

Квіти питальних знаків,

Квіти без усмішок на пелюстках.

 

Я зірву їх, Тобі принесу.

Візьми мій сумний подарунок.

О, диво! Ти радий?

У руках твоїх квіти журби

Стали птахами втіхи,

І на крилах понесли мене додому.

 

 

* * *

„Співи для мене - Твої постанови

у домі моєї мандрівки"

(Псалом 119:54)

 

У домі моєї мандрівки троянди

В рожевих спідничках затанцюють,

Заспівають про те,

Що хапала краплинками

В усмішках друзів,

В осінньому листі.

 

У домі моєї мандрівки

Ти влаштуєш усе незбагненно,

Тихцем ступлю за поріг,

Уперше побачу Тебе,

Найріднішого,

Твій погляд мені скаже більше,

Ніж танець троянд.

 

 

 

Синій день

 

Сині квіти ростуть на березі,

Сині мрії женуть коней-велетнів,

Скачуть солодко, як дощі рясні,

Як блакить на початку березня.

Світ усміхнений, синя пташечка

Стрепенула крилом до неньки,

Скільки щастя сипнуло сьогодні

У мій кошик з лози простенький!

Я співатиму серед синіх трав,

Свистом вітер підхопить „соль-мі",

І ступатиму срібним шляхом,

Зупинюсь під безмежним дахом,

І засяє світло престольне,

І Татусь підхопить на руки

Й понесе мене в небеса!

Сині квіти засяють сонячно,

Синьооко сяйне роса,

Синя пташечка полетить у сад,

Де на дереві щастя достигле звиса,

Ми ж з Татусем - у небеса!

 

 

 

Вечірня пісня

 

Тихо вечір на місто лапу кладе

І мурчить щось під ніс незвичне.

Усміхаюся Богу вдячно за день,

Що прожитий пішов у вічність.

 

Тільки спогад махає синім крилом,

Цих птахів уже ціла зграя.

І все далі і далі пливе мій паром,

І птиці нові прилітають.

 

Боже, хай моє завтра стрімко летить,

Хай у щасті розгорне крила!

Хочу жити в паланні, зоріти в блакить,

Щоб від серця любов іскрила.

 

Тихо вечір на місто лапу кладе

І виспівує колискові.

За перейдений день, Боже, славлю тебе,

За безкрає сяйво любові.

 

 

* * *

Біжімо долинами стрімко, мов стріли,

Хай танець незнаний побачить земля,

Хай плескають з подивом ангелів крила,

Хай всесвіт почує: ми діти Царя!

 

Хай наші долоні цвітуть, наче квіти,

Хай вдячні серця виростають у храм,

Біжімо купатись у променях світла,

Хай Цар усміхнеться й прийде до нас Сам.

 

Розмова любові поллється рікою,

Предивне й велике пізнаєм тоді.

Охоплені міцно Святою рукою,

Підемо за нашим Царем по воді.

 

За Тим, Хто омив нас живою водою,

За Тим, Хто наш гріх обілив, наче сніг,

Та раптом, ущерть полонені красою,

Впадемо Цареві любові до ніг.

 

 

 

Найбагатша

 

„Чи знайдеться смертний, навіть

найсильніший, який зміг би змусити

падати з неба сніг, щоб порадувати

свою кохану?"

Свята Тереза

 

Він дарував їй

Величезну монету,

Що мерехтіла ясно у небі,

А крім того, своїм сяйвом зігрівала,

Золотила руки, обличчя, волосся.

Він дарував їй

Оксамитові тканини,

Що відбивали собою небо.

Вона купалася в них,

І сягнути кінця їхнього не могла.

(Це можливо

великим кораблям і Йому)

Він дарував їй

Намиста з ключів білих чайок,

А вночі тисячі білих ромашок

Сіяв на небі, щоб вона милувалася.

Він дарував їй

Мільйони діамантів у краплях дощу.

Він дарував їй

Себе.

 

 

 

Твій погляд

 

Зазирнути у вічі тобі, Леве,

І побачити сонце,

Яке співає правічну таємницю.

Зазирнути -

І відчути усмішку тиху

Малого Ягнятка,

Білого, як лілея.

 

 

Read 143 times
Login to post comments
Top
We use cookies to improve our website. By continuing to use this website, you are giving consent to cookies being used. More details…