Авторизація

     

КАТЕГОРІЇ

Тетяна Майданович

Коли на рани сиплють сіль,

То хто ж не знає, що буває?

Усе ярішає-палає

По Україні гнів і біль.

 

Це ж не на мертве – на живе

Ти кидаєш пекуче мливо!

Вбиваєш всяку гниль, властиво,

Та разом нищиш і себе.

 

Мудрець лікує нечисть ран

Єлеєм, травами, водою...

А добра думка – перша брань,

Що нас розводить із бідою.

 

Так по крупинці, день за днем

Оновлюється дух і тіло,

Отак ми чиним Боже діло –

Так рід і землю бережем.

 

Дає Господь вогонь і сіль

Душі розумній та здоровій

Для всетворящої Любові,

До хліба – в міру так, як хміль.

 

Безумну ворожнечу-кров

Солоне слово не припинить:

Додасть невидимих оков

На руки й серце України.

 

Себе продовжуєм дурить:

„Звідкіль біда? Яка причина?”

Стає неволя духу – зрима.

Те, що не бачимо очима,

То ж головне! Це знає світ.

 

Дав людям Бог життя одне.

Не хочем ворога любити?

І разом з ним себе зцілити?

То й палимось одним вогнем.

От-от суцільний спалахне.

 

Коли на рани сиплють сіль,

То хто ж не знає, що буває!

Усе ярішає-палає

По всьому світу гнів і біль...

 

 

 

БУТТЯ

 

Немає минулих часів, і майбутніх немає.

                                               Буття непреложне і нині, і присно в мені.

Ніщо не минає, незнане ніщо не чекає,

Надії солодкі реальні, як згадки сумні.

 

Незрушно-незгасно дивлюся на пекло із раю:

Щось близько..., то інше, схитнувшись, рукою тягнусь.

Щось довго цілую, щось тільки на мить пригортаю.

А ще до чогось осміхаюсь краєчками вуст.

 

Немає минулих часів! І майбутніх немає!!

Бо смерть – як народження, пишне цвітіння – як плід.

І біль веселить, і від радості знову ридаю

На вічнім порозі, де разом і вихід, і вхід.

 

Глибини життя прояснились. Відчутно й відомо:

Вже інших доріг не знайти ні вперед, ні назад.

Не зможе цей світ, хоч і як не триватиме довго,

Різдва й Воскресіння

душі ні додать, ні віднять.

 

Це сила Христова, що з нами завжди і сьогодні,

Сама розчиняє у вічність побожні серця,

Це ніжність безмежна, це ласка безкрая Господня,

Немислима жертва – Любов кругойдуча Творця...

 

 

 

ХОЛОДНИЙ ЯР У СЕРЦІ УКРАЇНИ

 

За віком вік ми ходимо по кругу

І судим світ по крові – не по духу.

Стара неправда у новому слові

Ненависті шукає – не любові,

Сортує всіх людей по роду-крові –

Не по зерну врожай, а по полові.

 

Хоча без полови жито не доспіє,

Господар добрий зерна всі відвіє,

А той, хто остюки мішає з хлібом,

Страждання споживає і погибель;

Себе самого той прирік на муку,

Хто світ прийняв по плоті – не по духу.

 

Приховані від Господа провини –

Холодний Яр у серці України.

Йдуть українці, спраглі і голодні,

До давньої смертельної безодні.

Не хочуть поле оброблять сердечне

До прірви йдуть і гинуть безконечно.

Свою гординю – і в латках вельможну –

Підносять вище, ніж науку Божу

Про те, що перша заповідь – любити,

І дух людський цінніший всього світу.

 

Ґрунти і душі зносять в яр потоки

Під гнівні крики: Та за що?! Та доки?!

А не обсадять, щоб спинити повінь,

Холодний Яр – Деревами Любові.

І темна, і страшна земна дорога,

Якщо відводить від Живого Бога.

Чужий льодяник стискують в руці –

Фальшивку „про сіонських мудреців”,

І ліплять знов коржі із остюків,

І списують усе на ворогів:

„Всі винні: татарва, пани, жиди...

А ми чинили праведно завжди”.

І далі рідну глибимо яругу,

І ворожнечу вписуєм в заслугу,

Ненависті глевтяк ламаєм другу.

 

Приховані від Господа провини –

Холодний Яр у серці України.

Не буря вже народжується з вітру –

Вогненна злива на кончину світу.

Коли Любов Христа у нас погасне,

Тоді усе й закінчиться, Тарасе.

І ти вже бачив серцем Божу кару –

Новим вогнем повіяло із Яру...

 

 

 

 

 

 

 

 

ДІТИ УКРАЇНИ

 

                                   Обніміться ж, брати мої,

Молю вас, благаю!

Т. Г. Шевченко

 

                                   Обійми братні в нас – лише на раз,

                                   На мить недовгу, часто – напоказ.

                                   То як вас поєднать, Украйни діти,

                                   У злагоді завжди рости і жити?

 

                                   Закладено історії фундаменти,

                                   Мільйони душ понищено пергаменти,

                                   Але старі звучать і в нас акорди:

                                   Любові дух – і дух сліпий погорди...

 

                                   Як діти, хто зібравсь біля Христа –

                                   Тим самим обнялись поміж собою,

                                   Торкають друга дружньою рукою,

                                   Прийде братерство справжнє тільки так!

 

                                   Було віками на земному крузі:

                                   Ті вірні друзі, хто Христові друзі.

                                   А хто лукавий – той в останній день,

                                   Вхопивши кусень хліба, відійде.

 

                                   А ми з Христом. Ми так живем, як Він.

                                   Гуртом припали до його колін.

                                   Блага Любов не знає перешкод.

                                   Любов така рятує наш народ.

 

                                   І вкотре перепитуєм стривожено:

                                   - Хто ж діти України?

                                   - Діти Божі!

                                   Їх душі вгору ще ростуть неложно,

                                   Змінитись духом – ще вони спроможні.

 

 

 

ЄДИНИЙ ПІДСНІЖНИК

 

                                   В лісі, між сосен, де ми з тобою ходили,

                                   Виріс для мене підсніжник один-єдиний.

                                   Осторонь озера в чорному листі торішнім,

                                   В чорному листі – білий кохання підсніжник.

                                               Ближче, все ближче сходилась темінь розлуки.

                                               Мов задихаючись, ти цілував мої руки.

                                               Вуста щемливі – в кожній самотній хвилині.

                                               Я поцілунками тими дихаю нині.

                                                           Тільки торкнеться світлом до вікон ранок –

                                                           Вітер Любові серця заживить рани.

                                                           Вітер від озера, з білого світу любові

                                                           Хлюпає тихі обійми, тихі розмови.

                                  

                                   В лісі, між сосен, де ми з тобою блукали,

                                   Всюди підсніжники, наче попадали хмари.

                                   Осторонь інших, в чорному листі торішнім

                                   Один-єдиний виріс для мене підсніжник.

                                               Ось на звороті іконки він залишився:

                                               Білий підсніжник, вирваний з чорного листя.

                                               І ні адреси, ні телефону, хоч як не просив ти –

                                               Лиш паперові іконки однакові: „В терні Спаситель”.

                                                           Одна іконка на згадку в тебе, одна у мене.

                                                           Боже Всесильний!

                                                           Втиш наше серце одне, шалене!!

                                                           Хай же не вибухне вся затамована ніжність,

                                                           Хай не зів’яне в пам’яті білий підсніжник.

 

                                                           Тільки торкнеться світлом до вікон ранок –

                                                           Вітер Любові серця заживить рани.

                                                           Вітер від озера, з білого світу любові

                                                           Хлюпає тихі обійми, тихі розмови.

                                               В білому сні, де щасливі не знають розлуки,

                                               Квітку маленьку ти подаєш мені в руки.

                                               Разом із нами топче гіллячки соснові

                                               В Небі народжений радісний вітер Любові.

                                   В лісі, між сосен, де ми з тобою блукали, 

                                   Всюди підсніжники, наче попадали хмари.

                                   Осторонь інших в чорному листі торішнім

                                   Виріс для мене один-єдиний

                                                                                              підсніжник...

 

 

 

 

ЖОВТА ЖОРЖИНА

 

                                   Квітне під вікнами мамина жовта жоржина –

                                   Це моя сонячна і запашна Україна.

                                   Тут я люблю споришем походити босоніж,

                                   Повінь думок відігріти в садку на осонні.

 

                                   Верби схилилися біля притихлої річки,

                                   Наче зустрілися рідні ласкаві сестрички.

                                   Біди й печалі пустили услід за водою,

                                   Скапують рано-раненько ясною росою.

 

                                   Тут і пісок на стежині, і кожна травинка,

                                   Теплі і милі, як власного тіла кровинка.

                                   Тут зрозуміє мене, обізветься до мене

                                   Серце близьке, у любові й теплі не студене.

 

                                   Зникли під рокіт моторів міста і держави,

                                   Там, за крайнебом, лишились притемнені трави.

                                   Квітне під вікнами мамина жовта жоржина –

                                   Це моя сонячна і запашна Україна.

 

 

 

ДОСПІЛІ ЯБЛУКА

 

                                   У сонці, в росах і медах

                                   Схилилась яблуня на дах;

                                   На гіллі хмар,

                                   На вітражах

                                   Доспілі яблука лежать.

                                               Ласкаві доторки плеча,

                                               І ти безжурна, мов дівча...

                                               Яка легка,

                                               Яка п’янка

                                               В моїй руці твоя рука.

                                   Для мене ти вода й вогонь!

                                   У небесах твоїх долонь

                                   Зірниці дві

                                   Зірвались вниз

                                   І наші долі дві сплелись.

                                               Тече і ллється на пісок

                                               Твого волосся теплий шовк...

                                               Серед зими,

                                               Серед пітьми

                                               Серпневий сад згадали ми!

                                                           ...У сонці, в росах і медах

                                                           Схилилась яблуня на дах;

                                                           Яка легка,

                                                           Яка п’янка

                                                           В моїй руці твоя рука.

                                                                       Для мене ти вода й вогонь!

                                                                       У небесах твоїх долонь

                                                                       На гіллі хмар,

                                                                       На вітражах

                                                                       Доспілі яблука лежать.

                                                           Тече і ллється на пісок

                                                           Твого волосся теплий шовк.

                                                           Зірниці дві

                                                           Зірвались вниз

                                                           І наші долі дві сплелись.

                                                                       Ласкаві доторки плеча

                                                                       І ти безжурна, мов дівча...

                                                                       Серед зими,

                                                                       Серед пітьми

                                                                       Серпневий сад згадали ми.

 

 

 

 

МУЗИКА МІЖ НАМИ

 

                                   Я так люблю цю музику між нами,

                                   Як райдугу над ріками й містами.

                                   І хоч пройшла кохання перша злива,

А нас єднає райдуга щаслива!

 

В два голоси – як музика й слова,

В два голоси любов моя жива.

Миліша над усі земні пісні

Твоя любов – як світло у мені.

 

Що завтра буде з нами, не гадай...

То не для нас темніє небокрай.

Якщо душі не випалить обман,

Не вкриє нашу райдугу туман.

 

Минає день за днем, за роком рік;

Ця райдуга і близько, й віддалік.

Мелодія, невидима як Бог,

Цвіте-звучить лише для нас обох.

 

В два голоси – як музика й слова,

В два голоси любов моя жива.

Миліша над усі земні пісні

Твоя любов – як світло у мені!

 

 

 

ЧИ ЛЮБИШ ТИ... ?

 

                                   „Чи любиш ти Мене, як Я тебе люблю?” –

                                   Ці квіти велетенські пурпурові

                                   Христос малює в небі вечоровім,

                                   А я в отвіт – свої слова любові,

                                   Немов дрібні підсніжники, тулю.

 

                                   В пучечок...

                                   Мов перекупка – чуже...

                                   Вони чорніють без води й коріння.

                                   Згасає надвечірнє безгоміння,

                                   Паде в Дніпро легесеньким дощем.

 

                                   Він пише знов: „Чи любиш ти Мене... ???”.

                                   Так ніжно ллються кольори на плеса,

                                   Що захід у Дніпрі і не здригнеться;

                                   Автобус мчить над ним рудим конем.

 

                                   І видно із крутих боків моста

                                   Ліси, і Київ – все як на долоні.

                                   „Як Я тебе – чи любиш ти отак?!!” –

                                   Останній світла сплеск над Оболонню.

 

                                   Христос кладе за обрій смолоскип,

                                   Я ж навздогінці руки простягаю:

                                   Душа, немов пташа підбите, скімлить,

                                   Що світла у собі сама не має...

 

                                   „Чи любиш ти Мене – як Я тебе?”...

                                   О Боже, та хіба ж мені під силу?

                                   Дай дух, щоб серце навстіж я відкрила

                                   І щоб Твоя любов преобразила

                                   Моє старе – і боязке, й скупе.

 

                                   Чи я люблю?! – Я ж при Тобі – жебрачка.

                                   Така душа порожня – вже й не плаче.

                                   Лише Твоя роса повіки вкрила...

                                   Дай Ласку ту – яка б ТЕБЕ ВМІСТИЛА!!!

 

 

 

 

НОВОРІЧНА ПІСНЯ

 

                                   Ми зібралися дружно і вчасно

                                   За веселим святковим столом:

                                   Все найкраще згадаємо разом,

                                    Що в минулому році було.

                                               В затишні господи

                                               Людям на добро

                                               Новий рік приходить –

                                               А із ним Різдво.

                                               Новий рік приходить –

                                               Стеле нам стежки,

                                               Сипле на ялинки

                                               Срібляні зірки.

                                               В Золоті ворота

                                               Входить Новий рік,

                                               Нам дари приносить

                                               З чотирьох доріг.

 

                                   Ах, як тепло буває у світі,

                                   Коли світяться тихі свічки.

                                   Наші келихи щастям налиті,

                                   І летять в рік майбутні думки.

 

                                   Небеса нам дарують нині

                                   Найдорожчі в серцях почуття,

                                   Мир і благо по всій Україні –

                                    Передзвони по всій Україні! –

                                   І найбільший дарунок – Життя,

                                   І сьогодні, й навіки – Життя!!!

                                               В затишні господи

                                               Людям на добро

                                               Новий рік приходить –

                                               А із ним Різдво.

                                               Новий рік приходить –

                                               Стеле нам стежки,

                                               Сипле на ялинки

                                               Срібляні зірки.

                                               В Золоті ворота

                                               Входить Новий рік,

                                               Нам дари приносить

                                               З чотирьох доріг.

 

 

 

 

СОНЯЧНА ДОРОГА

 

                                   Сонячна дорога – по воді,

                                   Ви такі щасливі, молоді...

                                   Сонячна дорога над Дніпром

                                   Стелиться під ноги тільки двом.

                                   Сонячна дорога вам лягла –

                                   Я убік відразу відійшла.

                                   Сонячна дорога – лиш на мить,

                                   Та мене у тому не виніть!

                                               Трикутники всі розтануть,

                                               Любов їх оточує колом –

                                               І я поміж вами не стану,

                                               Ніколи, ніколи, ніколи!..

                                   Сонячна дорога вище хвиль,

                                   Навзаєм кохання – мед і хміль,

                                   Сонячна дорога – у душі,

                                   Та ніхто до неї не спішить...

                                   Ви тепер ідете по землі,

                                   В різні боки, стежкою в імлі.

                                   Сонячна дорога – лиш на мить,

                                   Та мене у тому не виніть!

                                               Не я вашу чашу розбила,

                                               Вам руки не я роз’єднала,

                                               У мене своя стежина –

                                               Біжить як вітер по травах!

                                   Сонячна дорога – по воді,

                                   Ви такі щасливі, молоді...

                                   Сонячна дорога без тривог,

                                   Йти по ній можливо тільки вдвох.

                                   Ви, як вишні, усміхом цвіли,

                                   Обнялись очима – і пішли...

                                   Серцем поєднались лиш на мить,

Та мене у тому не виніть!

Не я вашу чашу розбила,

                                               Вам руки не я роз’єднала,

                                               У мене своя стежина –

                                               Біжить як вітер по травах!

 

 

 

ПРАВО ТІЛЬКИ НА ЛЮБОВ

 

                                   Неначе спогад із дитинства,

                                   Неначе перші дні життя,

                                   Цього кохання злива чиста –

                                   Минулих болей забуття.

 

                                   Жона і муж, душа і тіло,

                                   Як гарно, Боже, якщо Ти

                                   Даєш це ніжне лебедіння,

                                   Під сонцем – дощик золотий!

 

                                   „Не питай нічого: ні півслова,

                                   Не замулюй джерело кохання;

                                   Споживай із Дерева Любові

                                   І не їж із Дерева Пізнання.

 

                                   Що було з ним – це Моя тривога.

                                   Що тобі до того? Не питай.

                                   Всі стоптали Божі застороги,

                                   Втратили всі люди перший рай.

 

                                   Сумніви, печаль, образи, біль –

                                   Це вже заборонено тобі.

                                   Я з’єднав і Я веду вас двох:

                                   Ти вже ні на що не маєш права –

                                   Тільки на Любов.

 

                                   Відкривайтесь Божим Небесам –

                                   Інше все робитиму Я Сам.

                                   Не пригадуй, що сказав, де був –

                                   Душу Сам я буду сповідати!

                                   Воду пий не мертву, а живу:

                                   Будете – ні в казці розказати,

                                   Кожен день зі Мною Воскресати!”.

 

 

 

І Я ЗМИРЮСЯ...

 

                                   Усе, що серце радує і гріє –

                                   Усе ми називаємо „любов”.

                                   Нагряне час: відкине, перевіє,

                                   А Бог тепло посіє в серці знов.

 

                                   На воду, на вогонь, в холодну осінь

                                   Любов – як лист багряний! – відліта.

                                   Твоїм надіям цього світу досить,

                                   Моя – у небо рветься, наче птах.

 

                                   ...І я змирюся з тим, що в’януть квіти,

                                   Що сад зима снігами замете,

                                   Що можна тільки так тебе любити,

                                   Як любить вітер листя золоте!

 

                                   Ні слів, ні сліз, ані турбот, ні болю,

                                   Так легко жовте листя шелестить.

                                   Чи ми по ньому теж пройдем з тобою,

                                   Як два вітри – у різні два світи?

 

                                   В моїй душі завжди весняне небо,

                                   Незгасне сонце, у медах плоди,

                                   І не для мене, а лише для тебе,

                                   Хай все минає – так, як хочеш ти.

                                  

                                   ...І я змирюся з тим, що в‘януть квіти,

                                   Що сад зима снігами замете,

                                   Що можна тільки так тебе любити,

                                   Як любить вітер листя золоте!

Read 208 times
Login to post comments
Top
We use cookies to improve our website. By continuing to use this website, you are giving consent to cookies being used. More details…