Авторизація

     

КАТЕГОРІЇ

Юрій Монда

Народження знизу і згори

 

Зібрав нечисту трійцю сатана –

Найближчу, теж недобру, найлютішу.

Сказав: „Чому так мляво йде війна:

Чи ви спите, чи звикли вже до тиші?

 

Погляньте: як гриби, ростуть церкви,

Куди не глянеш – швидко виростають.

Чи ви осліпли, отупіли ви:

Це наші люди нас так відкидають!

 

Тому нам стимул треба відновить,

І перевірить правильність позицій:

Як церкви нам порожніми зробить?

Від вас усіх чекаю пропозицій”.

 

Сказав найперший: „Князю, це пусте:

Не буде так, що нас відкинуть люди.

Ми скажемо: „У розкіш той вросте,

Хто вірить: Бога не було й не буде!”.

 

Князь рявкнув: „Це давно минулий час!

Так скаже той, хто пам’ять втратив чисто:

Цей вислів закривавили до нас

І програють держави комуністи!”.

 

Сказав і другий: „Князю, є ще хід:

Не всякий мудрий думати уміє.

Бо кажуть: „Пекло – це і є наш світ:

Хто вкрав, убив, скалічив – той радіє!”.

 

Князь рявкнув знову: „Що, я це не знав?

Нікчемна думка, в дію не годиться.

Бо діють ще закони всіх держав:

Хіба той рай знаходять у в’язницях?”

 

А третій князю хитро підморгнув:

„Хай знають справжню істину віднині:

Є пекло після смерті. Бог – є, був,

Але людина десь посередині.

 

Усі, що народилися згори –

Усі спочатку народились знизу.

То ж замість примітивної хули

Давайте вручим кожному валізу.

 

Туди напхаєм все, що хочем ми:

Юнацький бунт, і буйну радість плоті.

А підростуть – щось доберуть самі,

І ми усі не будем без роботи.

 

Коли ж до смерті буде крок, чи мить,

І люди задум хитрий зрозуміють –

Ніхто не встигне крок в життя зробить!

І церкви Божі швидко спорожніють.

 

І князь промовив гордо: „Молодець!

Заступником моїм ти став достойно!

Прекрасна доля для людських сердець:

Щоб замість Бога – рани невигойні!

 

Це шлях дієвий, що не говори,

Бо є до чого нам прикласти силу!

Це навіть тим, народженим згори,

Із часом сильно підламає крила!”

 

Епілог

Людино! Бог дає життя тобі,

І мудрість жити від Адама, Єви:

З людьми не варто лізти в боротьбу,

Що до валіз прикуті металево.

 

Ісус, який прийшов як Божий Син,

Не взяв єдиний в руки цю валізу,

Щоб піднімати душі із колін,

Аби вручати в Царство Боже візу.

 

Без візи ти, як більшість, проживеш,

Не знаючи: чому, для чого жити?

Бо Царство Боже – це життя без меж:

Воно зо Слів Ісусових відкрите.

 

 

 

Чудо Господньої любові

 

О, мій Ісусе, мій Ісусе.

Ти – найдивніша Дивина;

Любов Твоя, як Ти – у русі,

І як глибінь небес – без дна!

 

Любов Твоя – це дивне чудо:

Бо піднімає тих з труни,

Кого вже поховали люди,

Кого відплакали вони.

 

Любов Твоя вчить тих сміятись,

Хто гірко плакав стільки літ!

Навчає жити – не боятись,

І душу відпускать в політ!

 

О, мій Ісусе, Боже милий,

Красо небес на всі часи!

Надії твердь, і Божа сило –

Нас, грішних, Духом воскреси!

 

 

Протікає життя...

 

Протікає життя – рік за роком крізь пальці:

Скільки, Боже, їх там залишилось мені?

На долонях моїх, як роса рано-вранці,

Висихають так швидко відпущені дні.

 

І злітають із них завмираючі звуки –

Сірий попіл розвіяних вітром подій.

І печуть вже не так перенесені муки,

Бо лягають на обриси Божих надій.

 

Все минає. Та, Господи, я не нажився!

Всього з миті навернення тільки живу!

Подивися, мій Боже, де я – чи не збився,

Як проносив свій розпач у ніч грозову?

 

Подивися, мій Боже, чи твердь під ногами,

Чи бреду по болоту у власному „Я”,

Як євреї в пустелі ходили кругами,

Щоб данину збирала отруйна змія?

 

Святість Божа запрошує душі до неба,

Святість Божа притягує всіх як магніт:

Чи устигну зростити для Тебе – для себе!!! –

Тут, на грішній землі, заповіданий плід?

 

Бо життя протікає водою крізь пальці:

Скільки, Боже, ще літ залишилось мені?

На долонях моїх, як роса рано-вранці,

Висихають – так швидко! – відпущені дні.

 

 

 

Народження Ісуса

 

Народження Святого Сина –

Найбільша радість між людьми:

Бо Він для кожного – Вершина,

Бо в Ньому народились ми!

 

Мале Дитя, на інших схоже,

Змінило всесвіту маршрут:

Бо на волання – „Де Ти, Боже?”

Він скаже кожному: „Я тут”.

 

Народження Людського Сина –

Велике свято між людьми:

Бо Він – в Істоті Триєдиній,

І в Ньому – народились ми!

 

Це Він пройшов у час пророчий

Зорею світлою в імлі,

Щоб щирий поклик – „Авва, Отче!”

Єднав людей по всій землі!

 

Народження Святого Сина –

Найбільша радість між людьми:

Він ціль життя приніс людині,

У вічність з Ним йдемо і ми!

 

І Дух Його серця навчає,

І в буднях чути Божий дзвін.

Прийшов наш Цар, що силу має –

Ісус, Господь і Божий Син.

 

 

Джерело мов

 

Сказали люди: „І чого це Бог

На землю сходить, коли Сам захоче?

Його чекають в тягарах тривог,

А він не йде! Та люди ми робочі,

 

І Богом нам оця земля дана,

Аби на ній дітей собі ростили.

І мова на усіх у нас одна,

Щоб в спілкуванні мали власну силу.

 

Ми збудували місто – Вавилон:

Давайте в ньому вежу ще збудуєм

До неба. Небо не візьмем в полон,

Але, як Бог, по ньому помандруєм!”.

 

Та Бог спинив цю дикість без меча,

Не вдарив ним у нерозумне тіло:

Він мови світу з мови їх почав,

І через це із вежі всі злетіли!

 

З тих пір пройшло чимало тисяч літ,

Та Вавилон повчальним став законом:

Імперії, щоб підкорити світ,

Вже мовам іншим ставлять перепони!

 

Імперську мову знають всі раби,

І рідні мови мусять всі забути,

Щоб одномовним вежу доробить,

І Славу Бога на землі здобути.

 

Не хочуть з миром? Буде жар війни,

В якому зникнуть нації, народи.

Голодомори нищать без вини,

Бо треба будувати в небо сходи!

 

Та бачить Бог усякий Вавилон:

Ніхто до Бога вежі не збудує!

І мови, взяті ворогом в полон,

Він Сам із ложки, мов дітей, годує.

 

Бо тих імперій на землі нема,

Та в розумі людей панує звичка:

Забути корінь предків. Біль німий

У них погас, мов догоріла свічка.

 

І діти їх народжують дітей,

Які ні мови, ні батьків не знають!

Бо родовід на кожного кладе

Незримі руки, що оберігають.

 

Всім розуміння Неба Бог дає –

Від правди Неба більшої немає:

Імперія Ісуса – додає!

Імперія Ісуса – піднімає!

 

Тому з’явилась в Небесах зоря,

Коли Ісус у яслах народився:

Імперія Його – не на морях,

А там, де ти з безпам’ятства звільнився!

 

 

Двері в Царство Ісуса

 

Прості слова: „Господь, прости...”.

Прості, але такі незвичні,

Бо кличуть в зоряні світи

Від звичок – у простори вічні.

Та щоб сказали це вуста,

Змогло і серце повторити –

Людина змушена літа

В житті своїм перепалити!

Страждати, ніби у вогні,

Носить свої болючі рани,

І бачить порожнечу днів,

І що життя – одна омана.

Прості слова: „Прости, Господь”.

Але – найкращі! Найсильніші!

Бо хвилі животворчих вод

Із бурі в серці роблять тишу.

Це Кров Ісусова свята

Несе в наш дух Його програму:

Покаже світлом, де мета,

Як справжнім дітям Авраама.

Нові запише імена,

І сонце Істини засвітить,

Бо всім – обітниця одна,

Бо всі в Ісусі – Божі діти!

Прості слова: „Господь, прости”.

Але без них – життя даремне:

Слова єднають як мости

Земне із Божим, потаємним.

Щасливий, хто промовив їх,

Хто взяв як хліб життя в дорогу:

Бо Сам Господь Ісус таких

Веде до Отчого порогу.

 

 

 

Покаяння сліпих

 

Вісімдесят відсотків, хто сліпий,

Не знає те, що бачать просто зрячі:

Панує ніч в незрячих всі доби,

Тому незрячий часто гірко плаче.

 

У темряві проходить все життя,

У темряві встає, у ніч лягає.

Яке в душі буяє відчуття,

Коли життя у повноті немає?

 

Мій Господи, звільни їх від біди:

Верни їм зір, верни їм час щасливий –

У Силоам за руку відведи,

Бо там вода цілюща, як олива.

 

Вісімдесят відсотків поверни,

Щоб радість повна в серці забуяла!

Не буде вже вірніших, ніж вони,

Бо їх біда їм сонцем засіяла!

 

Хіба цю радість мають не сліпі,

Що на відсотків двадцять тільки бачать

Тебе, Ісусе, у своїй добі,

Але не знають, що сліпі, не плачуть?

 

Бо дивляться крізь темні окуляри,

І через них не бачать велич Слова.

В їх розум не проник ще світлий жар,

Щоб там для них Ти звів Свою основу.

 

Вони кричать, що Ти, Господь, воскрес,

І п’ють вино без міри, до нестями,

Аби великий Заповіт Небес

Затвердить нетверезими вустами.

 

Бо Ти, Господь, в їх душах неживий:

Бо вірять в те, що їхні друзі скажуть.

Те збережуть у власній голові,

Що в забобонах міцно в розум ляже.

 

Мій Господи, нещасних пожалій:

Так, як мене, їх витягни із бруду,

Бо я так жив у мудрості імли –

Жив так, як всі мені знайомі люди.

 

Коли ж мій дім підстерегла біда,

Така, що думав: а для чого жити?

Ти в дім прийшов, немов свята вода,

Щоб рани серця нею покропити.

 

Мій Господи, найбільше диво – Ти!

В Тобі тепер я – радісна людина:

Я тільки мовив: „Господи, прости”,

І Ти мене утішив мов дитину.

 

Мій Господи, і я таки прозрів!

І в серці дуже точну думку маю:

Про Тебе б хто і як не говорив –

Та точних знань ніде ніхто не має!

 

Бо що наш розум, у якім живем?

Він – це трава, гендляр або повія:

І Ти його міняєш день за днем,

В життя вселяєш віру і надію.

 

У ньому появляється любов

І терпеливість – я не мав це зроду!

Не Я Себе – це Ти мене зборов,

І записав до Божого народу.

 

Мій Господи, зроби це тим сліпим,

Які вважають, що вони – всі зрячі.

Зроби їх серце, дух їх осяйним:

Хай в радості великій часто плачуть!

 

 

Хрещення Ісуса в Йордані

 

Наш Бог святий, та люди не святі,

Бо їх гріхи і день, і ніч в роботі:

І в кожному розрушують мости,

Що не ведуть у побажання плоті.

 

Навчають їх, що у житті земнім,

Все, що захоче, матиме людина.

Чого не має – поженись за тим,

І відбери від інших як данину.

 

Навчають всіх: щоб стали ви людьми

І жили в світі не в рядах останніх –

Чого не маєш, в інших відніми,

Хоча від цього іншим гірко стане.

 

Хай мруть від горя: що тобі до них?

Бо на землі людей і так багато.

Як вдуматися – розбирає сміх:

Життя людське – хіба така вже втрата?

 

У Божий час прийшов пророк, Іван,

Якого люди знали як Предтечу.

Кричав: „Змивайте із мізків дурман,

Бо йде вже Той, хто взяв гріхи на плечі!

 

Його Бог дав, щоб виправить мізки,

Які гріховність ніби і не мають.

У Нього сила – на усі віки:

Він тих знайде, які Його шукають.

 

І Царство Боже у Його руці,

Він кожному несе новітню еру:

Тим, хто живе в палацах від отців,

Але палац сприймають як печеру.

 

Тим, хто в печерах дні несе земні,

Але у страху за собою стежить.

Хрестить Такого треба не мені,

Але здійсню, бо так зробить належить!”.

 

Ісус із Себе у воді змивав

Гріхи людей, яких Він ще зустріне:

Бо Він єдиний, хто гріхів не мав,

Бо Він прийшов могутнім Божим Сином.

 

Тому померлим повертав життя,

Сліпим з дитинства повертав прозріння.

Калікам, хворим повертав буття,

Бо змив тоді ще їх гріхів коріння.

 

Він знав: закони неба для усіх,

Тому Себе поводив як людина –

На Себе брав зневагу, лютий сміх,

Який і зараз чути в Україні.

 

Його тоді свої ж – і розп’яли,

Бо знали Слово, та – не розуміли!

Та Він творив проміння із імли,

Та Він давав людині Божу силу!

 

В Його любові будуть всі людьми,

Які із себе поскидали пута!

Коли Ісус – у нас і в Ньому – ми,

Тоді людей ми зможемо любити!

 

Read 159 times
Login to post comments
Top
We use cookies to improve our website. By continuing to use this website, you are giving consent to cookies being used. More details…