Авторизація

     

КАТЕГОРІЇ

Олеся Мамчич

Дива не стане -

диво настане потім

в час коли й дивом як чесно бути не слід

серце нестале

огризається потай

але напозір працює чемно до сліз

 

Кров пролилася

наче рясна порфіра

хтось усвідомить

пізно

так як завжди

ця безнадія триває довше ніж віра

якось негоже

Господи, відведи                                                                                                                                                       

 

Тиша спіткання світлом дише з-під каменя:

знаки незнані не з нами

                             з нами - пітьма

диво є диво

зблисло і в пам'ять кануло

віра є віра

схоче - прийде сама

 

Диво нестале

настане тому хто хоче

а хто не хоче то і не відає див

рветься світанок

півень тричі шепоче

тихо шепоче

кого почув - розбудив.

 

 

***

 

всі квіти ідуть додому у царство небесне квітів

весна починається з тебе

                                         вироджується в теплінь

якщо і є хтось небесний

                         у цьому земному світі

яка непоправна милість

який кавалок терпінь!

 

та сяйво - воно з тобою

його відібрати тяжко

тому що воно незриме

і сам обмацуєш: де?

 

тож грієшся де доведеться

і просиш: таж забери мене!

а потім жахаєшся: рано

а янгол уже йде.

 

***

 

о великий Вавилоне!

твої ріки всохли

твої береги цвітуть

 

о великий Вавилоне!

води забракне швидше

ніж проступлять перші сльози

і на всіх не вистачить крові

 

будуть ходити паперові тіла

і шелестіти

о великий Вавилоне -

шелестітимуть -

о великий!

 

аж останню краплю

тверду як діамант

засмокче пісок

 

*****

 

Те, що любові нема -

не печалься

просто буває зима

час від часу

 

Буде: розтануть сніги

випадкові

і доростуть вороги

до любові.

 

***

 

коли ці імена ще були людьми

Ян Гус, можливо, боявся пітьми -

тож його на світлі спалили

 

взагалі, палити - наш привілей

метод сапієнс гомо

не від людей

лиш нелюдські у муках сили

 

є вогонь холодний що входить в кість

як гвіздок

що висмокче що роз'їсть -

і пустотами світить череп

 

є вогонь благодатний

що на свічі

прокружляє дзиґою

що в печі

янголяток трьох не зачепить

 

наче фотоплівку в кілька хвилин

він проявить небесний Єрусалим

у земному Єрусалимі

 

він проступить іскрою у золі

де є надто прісною сіль землі

там де люди недосолили

 

взагалі, людина -

                            істота слабка

добуває вогник із сірника

добуває - і забуває

 

опускає потому свій зір ниць

в люциферів сад загаслих зірниць

(наче в небі зір не буває)

 

але нині Великдень - дивна пора

голоси розчепірюють храм

 

як з відра - благодать на вірника й зайду

 

ми шукаємо іскру вдивляємось: де

адже знаємо: якось вогонь не зійде

так тоді ж і сонце не зайде

 

 

***

 

у кожного своє пекло
непоказне
заретушоване дитячим стільчиком
рушниками             двома-трьома книгами
квитком у Берлін

смійся смійся смійся смійся

допоки повітря піддатливе
повторює риси твої

смійся смійся
золотий відчай хлеще дукатами по лицю

сядеш край берега
попливли роки по Дунаю
Дунай твердий як алюміній
усіх впускає
нікого не випускає

смійся смійся
тут зупиняється час
як кістка в горлі
як світло 
вбите в кінці тунелю

 

 

***

 

ти починаєш любити навіть таке

де б людина не опинилась вона починає любити

і з цього починається світ

 

металеві огорожі

як щільні блискучі зуби американця

 

напнута волосінь колії

із упійманим живим трамваєм

 

глибина душі твоєї, дівчино,

вивергає серпантин

 

на Різдво в цього серпантину

з'являється душа

 

***

 

Я вірю глибоко  і гостро

Одухотворені обличчя

Здається майже  ліхтарі

 

І мовби янголи виходять

Зі стін музейної Софії

І мовлять: знову  буде храм!

 

Дівчатка білі як хмаринки

Несуть почате ледь дитинство

В руках як в келихах тонких

 

І кожен промінь стільки світла

Кладе на місто худорляве

Що кожен камінь має смисл

 

***

 

Ми всі переможемо, чуєш, ми всіх переможем
вже ці перемоги дотепний пророк описав
вже гуснуть і сходяться хмари над військом ворожим
вже заклики їхні - тотожні - таки переможем -
свого первородства позбавлені, як Ісав

Але перемоги ціна нескінченно мала
якщо не вмирають найкращі якщо не вмирати
еринії поруч підскажуть кого обирати
з братів обирати щоб паростю кров потекла

отож озирнися і може завчасно втечи
чи бути у натовпі натовпом з натовпом чи
ще в силі збагнути сама і сама ж таки втілить

еринії поруч їх шурхіт довірливо стих
але відчуваєш спрямованість поглядів їх

найдовше залишиться запис на камені тілом

 

***

 

цей текст такий густий

прорвався як завіса

мов: - Господи прости! -

і знає Він, за віщо

 

крізь зімкнені тіла

тих літер що кольчуга

ти це розповіла

чи я і так почула?

 

тіла тіла тіла

між ними інтервали

та раптом бриз тепла

не спиниш рукавами

 

із дальніх катакомб

на Божій волосіні

прорветься строф кількох

локальне воскресіння

 

***

 

земля набрякає підточена жалом води

і трави ростуть зеленіші на дотик твердіші

твій посох у грішних руках

                        упаде не туди

лиш викреше звук порожнистий

                                                         неначе по діжі

 

не буде нічого

роса потребує зусиль

здолати тяжіння земне

із ґрунтів просочитись

прорив відбувається там де не люди а сіль

де Господа сіль потребує душі а не чисел

 

навколішки станеш

і де твої, волхве, дари?

що Господу скажеш

безводний як тряпка безвустий

 

зціловуєш яснами пороху верхні шари

шукаючи воду - ґрунтовно зав'язаний вузлик

 

***

 

сліз мілка течія

у вікна молотить град

як невідворотність правд

вищих, ніж правда твоя.

 

друзі приходять теж

частіше йдуть вороги.

 

час повертати борги

смерті німий кортеж

ровесників перших бере.

 

горять на землі вінки

хоч мали б - на молодих.

          труни тире

між там і тут пролягло

між теплом і теплом

дощ, що дихав за склом

проступить раптом крізь скло.

 

***

 

Бог Словом став

Бог так сказав:

                     "Любіть"

 

І ми розгубилися задивилися

Довкруж дзиґами закрутилися

 

Крутнешся вправо - Земля розгортається

Крутнешся вліво - Земля згортається

 

Ніде нікого

 

Питаєм Бога:

                  кого ж любить?

 

Бо ж нікого нема, на жаль

Тільки дзиґи якісь дзижжать

Дивнувато так походжають

І шукати нам заважають

    - провалились би!-

 

 

 

ВАРІАЦІЇ

 

із ночі - руки квітів

на підвіконні

золочене повітря

як на іконі

хтось увійде: ти

               чи тиша

               чи дощ знадвору

поглянь угору

починається музика Енніо Моріконе

 

за твоїм обличчям

стільки облич

і всі твої

постаті під вікнами витягує ніч

                                                в стилі наїв

 

але твоя  постать -

її шукала

її знайшла

краплі часу на нас струшує годинник

як ароматні масла

 

але щоб ми постаріли

треба надто багато

часу і слів

золотими устами

нас цілує свято

тепле як хлів

 

***

 

і зблиснув будинок

і раптом запахло Різдвом

хоча до Різдва ще із жовтої осені мчатись

на трьох пересадках

     

            згадаєш: обличчя: нещасних -

і заки будинок минеш -

їх у пам'яті повен альбом.

 

тому ти й лишилася

 

містом як Місяцем йти

(крізь студінь і жар

але менше зусиль щоб літати))

збирати колекції з тих хто лишився як ти

немов язики

                     видирати із когось цитати:

ото він сказав

і ото він таке відповів

і майже вгадав

і потому життя прояснилось

 

та очі що наглухо замкнені брамами вій

казали інакше

             (а може здалось чи наснилось)

             ?напевне останнє

             тобі було б ліпше, щоб так

                 бо поки Різдво

             то без снів іще сіро та сіро

 

.і зблиснув будинок

і знову в тумані розтав

тож те

що є люди і світло

сприймаєш на віру.

 

 

 

КРУТИ

 

як би мені розкрити очі?

 

мертва конячка часу лежить

 

і колоски шелестять

                 як целофанові пакети

 

тут ми боролися

кров лягала на сніг

і сніг лягав на кров

приглушуючи кольори

 

і за тим деревом що нема

                     росло дерево смерті

 

і от вони

їхні прапори майже наші

тільки відблиск на них не той, сухіший

 

не думаю, щоб їхня пам'ять така

глибока аби вмістити нас як колодязь

містить і воду і небо і позаторішній корінь

 

але ця молодість

що була наша -

тепер їхня

(бо прапори важче передати з рук у

руки ніж молодість)

 

помолимось за них

як вони    отут     в цю хвилину      за нас

 

„іже єси на небесах" -

єдина мова

яку без перекладу розуміють

і живі, і мертві

 

***

 

Великодні дзвони - то чаші з медом

                                         перевернуті

                                            у наш світ

 

Мед скрапує

його стежками сонця котяться

мед заливає  трави по коліна

 

                            Потім зникає на рік

Але по крапельці

                            щось медове

 

                                у кожній квітці

      в серці кожному

 

 

 

РІЗДВЯНА КОЛЯДКА

 

І прийшли волхви

О нічній порі,

Принесли волхви

Три ясні зорі.

Що одна вела

До печероньки,

А друга лягла

У кучерики.

А остання зірка

Рокована -

У найглибший сховочок

Схована.

Щоб не плакала

Матір Божая

Що та третяя -

З терном схожая.

 

***

 

серце - а все що є поза ним - то сталість

старість приходить тоді коли кличуть її

те що було не вмістити у те що сталось

слова і діла нерівно зійшлись краї

разом ми зможем що не є побороти

кожному серце по силі його дано

кров провертає немислимі обороти

в тілі. І серце зблискує бо воно

близько до раю до радості до розради

бо розростається віра твоя встократ

просиш і прагнеш правди і тільки правди

і правда приходить як гнаний аристократ

 

...серце - а все що є поза ним - то сталість

старість приходить тоді коли кличеш її

те що було помінялось із тим що сталось

слово із ділом міцно спаяли краї

 

***

 

ти забуваєш про смерть

як забуваєш вимкнути газ

чи, скажімо, прибрати пігулки.

 

вона також забуває

нас у неї - тьма-тьмуща!

тож у смерті трапляються вихідні

навіть вакації.

 

страшно повертатися

силоміць зазирати

в заціпенілі очниці

втомленого санітара.

 

***

 

Те що  врем'я  складне заперечити тяжко

складніше     відбиватися    серцю  у   цій 

каламутній воді.  Але якось живеться  і в

горах ясніють  вогні ще. І приносять нам

пам'ять скрижалей нагорні Вожді

 

Котра  заповідь перша  ти любиш а може

здається. Котре врем'я важке  а  таке  по- 

любити прийди. Перейдеш аки по суху  і

на   розколину   серця  упаде тобі  крапля          

             на цей раз живої     -   

                          води.

 

***

 

біле молоко роси

на твердому листі -

його злижуть бабки

 

погляди

двох закоханих

вбирають у себе блиск

щоб понести його між людей

 

дарувати одне одному

здмухувати з речей слова

легші за пух

 

наповнювати речі чистим голосом

на якому знову наростуть слова

як бруньки на вербі

 

на те речі й святилися

щоб було їм тісно

в самих собі

 

***

 

ось місто з якого ти прагнеш вийти у світ
ось вихід із нього - стриманий як і слід
ось люди які тебе визволять чи полишать
ось мапа де всі міста постали з боліт

то ж де ж то ж де ж
усе що ти не знайшла?
то ждеш то йдеш 
і несть дорогам числа
і люди - простеж! - які визволять чи полишать
зникають теж 
                           мов дорога що завела

волати кепсько волі мало волать
во златі палати входиш а сам не злат
не зла хотілось не зі зла починалось
чи навіть:
                   воліли щастя - вийшло не в лад

то ж де ж то ж де ж
за чим не встежила ти?
то йдеш то ждеш
а ліпше може б не йти?
зачин хороший
                            вичистили болото
ну а кінець на жаль такий як завжди
 

 

***

 

мої надії на небесах

небеса моєї надії

вечір вечір схожий на персикове пюре

і ранок, у якого немає безодні під порогом

 

навіщо знатися з безнадією

її опущені руки

її кутики уст як дві краплі свинцю

 

вечір вечір схожий на персикове пюре

і ранок, у якого немає безодні під порогом

і тиша, від якої сліпнуть дерева

 

***

 

іграшкові сипляться набої

звідусюд як майже нізвідкіль

шалик, подарований тобою,

доїдає міль

 

з пам'яттю не випадає цяцькатись:

ризик що розпанькаєш пусте

царство молі    як усяке царство

з часом упаде

 

***

 

аж тепер збагнула: це не гоїться

 

ми не можем добути сьогодні

те, що не добули вчора

 

Гераклітова ріка не тече:

заходь скільки хочеш

набирай повні легені липкого мулу

 

виходиш щоразу тим самим:

спустілий на одну зустріч

непроникний

як свинцева коробка

 

Боже! промовиш

Бо(половинАсловАпротнулАкоробкУ)же!роз-

літається на тріски

 

***

 

1.
і ти зачиняєш вікна немовби браму стискаєш
усе що було надійним
уже надійно забуто
зима із якою важко         неначе вона камінь
неначе в неї під снігом
ікла кігті і пута

сліди   ведуть не додому
сліди   не конче дорога
сліди   це дотик якого
земля не завжди відчує
і ти до них непричетна   -  ти змінюєшся щокроку
усе що було і буде
таке ж незнане як чудо

2.
світ що буває чорним
навіть якщо ми разом
навіть разом якщо ми
це для нього не факт
                сніг сліди заштрихує і підкреслить образи
                сніг уміє мовчати         там де бракує фарб
            там де бракує тиші
        тиші там де бракує
    тим же кому бракує
тяжко допомогти

світ що буває чорним білістю пророкує
тиша хіба у Бога
де вже не я а ти
де вже на Ти із Богом
де вже знайти не в сіні -
в сінях блискучу голку
легше   тому страшить

Бог, Він приходить тихо   як проростає насіння
сніг проминає вчасно
як відкинути щит
перед любов'ю
       лиця
       світлі
та помилиться
    легко у чорнім тілі
 легко на чорнім тлі

тільки-но сніг минає
вже немає мисливця
бо слідів не лишають
янголи на землі

 

***


Задихаєшся жити мов тільки собі
Мов немає нікого від 
Кого життя починається світ починається біль
А між світом і болем лише почуття

Ти минаєш минаю ми навіть і не
Протестуємо просто 
Звістуємо про божевілля обох поєднатись в  одне
Попри вірус зневіри що звіром - в кров

О ця радість ця квітка ця чистота
Чим то так позначена що гориш?
Відгородиш від горя свої міста
Місце зустрічі в серці там де париж 
Твій париж небесний як білий льон
Як поклон по колу пройшовши 
Світ поколола ноги об паралон
Всі шляхи широкі, один - Завіт
                                               за світ сонця встали удвох тепліш
                                               за світ книги з віршами за світи
                                               засвіти свій голос лягай у ліж
                              ко твоя обручка сяє як ти

 

***


кажуть: мало любові в тобі
                       мало світла
                       мало життя
                                           дівчино
а певно ж, що мало

між вогнем і вогнем чорна зацементована тьма

смокчеш сосок вогню
видобуваючи молоко

ти неласкава дитина
смерть навколо душі носиш
як затісні коралі

коли згадуєш - Господи! - коли 
згадуєш -  коли - Господи! - згадка б'є
в спину аж вивергаєш порох
через горло боїшся повернутися
обличчям щоб не згоріти

 

Read 261 times
Login to post comments
Top
We use cookies to improve our website. By continuing to use this website, you are giving consent to cookies being used. More details…