Авторизація

     

КАТЕГОРІЇ

Найдавніша ствятиня Волинської землі

Святогірський монастир в селі Зимне, що неподалік Володимира-Волинського, належить до найдавніших святинь нашої землі. Його заснування пов' язане з ім'ям Хрестителя Руси-України князя Володимира Великого.

Першу писемну згадку про цю обитель знаходимо в "Житті Феодосія Печорського" (11 ст.), коли тут помер перший Ігумен Києво-Печерської лаври Варлаам, що повертався з Царгорода. Варлаам - син знаменитого воєводи Вишати з часу князювання Ізяслава Ярославовича, йому співають дев'яту пісню третього канону "Служба Преподобним Печорським" під час літургій.

Свою назву монастир отримав від місця свого розташування на горі, під якою були печери - перші келії монахів, що поселились тут. Головним монастирським храмом, згідно з археологічними дослідженнями і переказами, була церква Успіння Божої Матері (звідси- і назва монастиря Успінський), побудована князем Володимиром Великим, а пізніше (1495 р.) відбудована православним князем Федором Чорторийським. Поруч з головним храмом виросла висока цегляна будівля з товстими стінами, де було сім келій. Народ називав цю будівлю "Теремом св. Володимира" її первісний вигляд нагадував фортецю з невеликими вікнами- бійницями. На випадок нападу мала ставати вона оборонним об'єктом, а ченці - захисниками. Храм Успіння Богородиці та монастирські келії на горі з трьох сторін були обнесені високою і товстою стіною з шістьма вежами та бійницями. Одна з веж служила дзвіницею. Під церквою знаходились муровані гробниці волинських князів Чорторийських, Четвертинських, Вишневецьких та інших. За свого життя вони були фундаторами Святогірського монастиря. Відомий історик Микола Теодорович називав їх цвітом православної Волині.

Ще одним храмом монастиря є Свято-Троїцька церква-ротонда, побудована на терасі підгір'я, приліплена до муру, як ластівчине гніздо. Поруч - вихід до печер, які знаходяться під церквою Успіння Божої Матері І далі за нею. Нагадують вони вузький коридор, викладений цеглою. Їх висота сягає росту дорослої людини. Тому в давнину цей монастир називали "Печорським" з додатком " на Волині".

За переказами, Св.-Троїцьку церкву також спорудив князь Володимир. Тоді в Україні з метою захисту зводили храми круглі (ротондної) форми. Такі будови довше витримували атаки ворога, що з допомогою машин кидав великі камені, які з будівель ротондної форми відразу сповзали в той же час, як плоскі будівлі від ударів розвалювалися.

В сиву давнину на подвір'ї Свято-Успінського монастиря (біля монашої оселі) був храм Св. Миколая. В 19 ст. на тому місці вже стояв кам'яний хрест, що нагадував вірним про святиню. На захід від монастиря стояла ще й церква Св. Панфутія. Пізніше спорудили Св.-Покровську (домову) церкву, в якій збирались її мешканці на богослужіння.

В Святогірському монастирі в 12 ст. був ігуменом преподобний Ніфонт, пізніший архієпископ Новгородський, який продовжив літопис Нестора після Сильвестра (з 1116 по 1157 рр.) і переважно охопив події землі волинської.

В монастирі поховані два православних єпископи Іосиф і Василій у час володіння князя Данила Романовича (1222 - 1266 рр.ї.1460 року князь Свидригайло дарує Зимне з навколишніми селами дворянинові Памірі. В інвентарі записано, що саме Зимне й Горичів належали до Зимнівського монастиря " з незапам'ятних часів", але володіння ним Памірою було покладено початок впливу на монастирську оселю світських осіб. По смерті Паміра Зимне перейшло під опіку його матері, потім - до родини князів Чорторийських. Князь Федір Михайлович став опікуном Святогірського монастиря, але два його сини Іван та Олександр розділили спадщину батька Олександр одержав Чорторийськ, Літовеж, Зимне, а Іван - Клевань, Білгороді т.д.

На молитовний спомин по батькові сини призначили монастирю село Грабовичі. Але незабаром Олександр загарбав всі маєтки, в тому числі й подаровані монастирю Грабовичі. Між братами дійшло в 1564 р. до суду, проте смерть князя Івана вирішила питання на користь його брата. Лише під кінець свого життя князь Олександр Федорович повернувся до монастиря і подарував йому в 1566 р. дзвін вагою 45 пудів. На ньому були зображені Богоматір й Христове Воскресіння. Дзвін зберігався при обителі до кінця 19 ст. - Ще один дзвін подарувала Марія Магдалина з роду Деспотів. Він мав напис: "Сен мает бьіть звонь ну хвала Бжія й Прочтой Бжія Мтре, в монастирь до Зьмна дала княгиня". Сам князь Олександр бажав бути похованим у монастирі, але захоплених маєтностей монастиря повернути не хотів.

Святогірський монастир мав постійну увагу з боку свідомої волинської знаті, яка надавала обителі велику допомогу. Щедрими його жертводавцями були князі Ф.А. Сангушко, Б.Ф. Корецький та інші.

Після смерті Олександра Чорторийського Зимне розділили на дві частини. Литовежці свою частину здали в оренду і монастир потрапив у їх руки. На Волинь із Заходу насувалась унія. Єпископ Потій докладав чимало зусиль, щоб заволодіти Святогірським монастирем, а його наступник єпископ Мороховський прагнув завести тут унію. Їм обом протистояв Гавриіл Іваницький, який взяв монастир в оренду, а пізніше орендатором його став каштелян Волинський Ян Лагодовський. Монастир на той час був дуже занедбаним. Щоб його піднести сюди покликали монаха Міну з Кулемчицького монастиря з Холмщини, але він завдав обителі ще більшої шкоди і його перевели до села Хмілева. 1624 року, на прохання прихожан, настоятелем монастиря став ієромонах Геннадій.

Ще 1605 року Чорторийські-Клеванські купили собі й другу частину Зимного з належними монастиреві землями, відтак обитель залишилась без земельного наділу. В 1682 році монастир потрапив до рук уніатів. Частина іноків виїхала до Києва, іншим, за наказом єпископа Лева Зеленського, обстригли бороди. Надаючи велику увагу цій волинській святині, єпископи постійно дбали про зміцнення тут своїх позицій. Митрополит Лев Кішка Щ9 року заснував у монастирі семінарію, для утримання якої виділив кілька тисяч золотих.

Існує народний переказ, згідно з яким Чацький, насміхаючись над образом Богородиці в храмі, осліп. Таку кару поніс він за доведення Свято- гірського монастиря до повного занепаду.

1789 року Загаєцький монастир жертвує Зимненській святині 800 злотих для ремонту й оновлення його життя. Лише 1857 року вдалося повністю його відремонтувати, заходами волинського архієпископа Модеста 1892 року тут було засновано жіночий монастир. Йому передали Св.-Успінську та Св.-Троїцьку церкви та 84 десятини землі. З того часу тут знову відродилось православне життя. В усі часи діянь цієї святині найбільшою реліквією був Чудодійний образ Богородиці, якого свого часу подарував Константинопольський патріарх грецький царівні Анні на щасливе одруження з князем Володимиром. Пізніше останній передав його до монастиря.

Святогірська святиня була свідком багатьох воєн і революцій, а в час окупації Західної Волині поверсальською Польщею вона залишилась важливим осередком українського православ'я на нашій землі. 1939 року більшовики розігнали молодих черниць, а старших виселили до села Зимне. В монастирі натомість організували МТС, а в липні 1940 року його забрали для потреб військового гарнізону. Військові використовували його як казарми, склади і т.д.

З початком війни митрополит Полікарп відновив церковне життя в Святогірському монастирі, сюди він направив черниць. У 1945 році тут мешкали 4 5 монахинь і один архімандрит (духівник). 34 з них були вже непрацездатні і вимагали спеціального догляду. Настоятелем обителі була Лідія Демидівна Давидович. В держархіві Волинської області зберігається справа "Про реєстрацію Зимненського жіночого монастиря за 1945-1949 рр.". З документів цієї справи бачимо, що монастир мав 7 гектарів землі, його житловий фонд становив 340 квадратних метрів. Тоді серед черниць існував такий розподіл праці: одна монахиня тче, три - шиють одяг, чотири - в'яжуть, інші працездатні - обробляють землю, доглядають худобу.

Атеїсти-більшовики та ієрархія РПЦ мали спільні цілі щодо якнайшвидшої ліквідації цього важливого осередку українського православ'я на Волині. Серед документів вищеназваної справи є один, який вирішив долю цієї святині. В листі до уповноваженого ради в справах РПЦ при Раді

Міністрів СРСР по УРСР П.С. Ходченка від 15.02.49 р. його волинський колега, сумнозвісний М. Діденко писав: "Прошу Вас прискорити вирішення питання, щоб до 1 березня можна було монахинь Зимненського жіночого монастиря перевести в Дерманський монастир Рівненської області. Ця необхідність диктується ще й тим, що Зимненський жіночий монастир знаходиться поруч державного кордону, що негативно впливає на його охорону".

Отже, більшовикам-атеїстам вікові святині чимось заважали, негативно на щось впливали. Зимненська обитель, за словами того ж М. Діденка і тих, які стояли за ним, "заважає охороні кордону", а, значить, його необхідно закрити. Це й зробили, незважаючи на те, що такими свавільними діями нищились величезні духовні й матеріальні цінності нашого народу.

 Джерело: В. Рожко "Православні монастирі Волині і Полісся", 2000

Read 137 times
Login to post comments
Top
We use cookies to improve our website. By continuing to use this website, you are giving consent to cookies being used. More details…