Авторизація

     

КАТЕГОРІЇ

Життя преподобного Агапіта Печерського

Коли преподобний отець Антоній Печерський був прославлений даром зцілення, прийшов до нього в печеру з Києва блаженний Агапіт, шукаючи душевних ліків через постриження в святий чернечий чин, і отримав його.

 І з усією душею почав він вчитись ангельському життю в преподобного Антонія, спостерігаючи за його діями. Як і Антоній, він прислуговував хворим, зціляв їх своєю молитвою, але, бажаючи приховати цей чудесний дар, він давав людям їстівне зілля, говорячи, що це і є справжні ліки. Коли хтось із братів-монахів хворів, блаженний Агапіт залишав свою келію (в ній не було нічого, що можна було б вкрасти), йшов до хворого товариша і допомагав, піднімаючи його, носячи на своїх руках і постійно молячись до Бога про спасіння хворого. І тому преподобний Агапіт, роблячи такі святі справи, досяг великої духовної благодаті: він зцілював усіх хворих молитвою, даючи їм при цьому зілля. За це його почали називати лікарем. Чутки про нього розповсюдились по місту, і багато хворих приходили до нього й отримували полегшення.

 В той час жив у Києві один лікар, вірмен за національністю та вірою. Він був дуже майстерним у лікуванні, подібних до нього люди ніколи не знали. Лише оглянувши хворого, близького до того, аби померти, він казав йому день та годину смерті, ніколи не помиляючись, але разом із тим ніколи не намагаючись вилікувати. З таких хворих одного принесли в Печерський монастир. Він був першим боярином князя Всеволода, і вірмен привів його у відчай, передбачивши смерть через вісім днів. А блаженний Агапіт, помолившись за хворого боярина, дав йому зілля і таким чином зробив його здоровим. Після цього слава про дивного лікаря, преподобного отця Агапіта розійшлася по всіх навколишніх землях. Вірмен, поранений стрілою заздрості, став звинувачувати блаженного в хитрощах і відіслав у Печерський монастир одну людину, котра була засуджена на смерть. Він дав їй смертельне зілля, наказавши випити його перед Агапітом і померти. Але блаженний, побачивши, як той помирає, дав йому своє зілля, помолився за нього і так звільнив від смерті. З того часу вірмен ще більше почав заздрити преподобному. Він підмовив своїх одновірців отруїти Агапіта. Та блаженний випив отруту і залишився неушкодженим, як і написано в Біблії: „Вміє Господь рятувати праведних від спокуси, а грішників берегти на день суду для кари" (2 Пет. 2:9).

 Після цього захворів у Чернігові князь Володимир Мономах, котрого довго й безуспішно лікував вірмен. Хвороба князя після цього тільки посилилася. І тому він, перебуваючи вже майже на порозі смерті, послав до Печерського ігумена Йони прохання відпустити в Чернігів блаженного Агапіта. Покликавши його, ігумен передав прохання князя. Але блаженний Агапіт, котрого ніколи не бачили за межами монастиря, відповів зі смиренням: „Якщо я в такій справі піду до князя, то мушу йти до всіх. Прошу тебе, отче, дозволь мені не виходити з монастирських воріт заради слави людської, від якої я заприсягався Богові тікати наче від чуми. Якщо хочеш, я краще піду в іншу країну і повернусь сюди, коли все вже мине". Посланець князя, зрозумівши, що йому не вдасться привести блаженного Агапіта до князя, почав благати його дати хоча б зілля для зцілення. Після наполягань ігумена блаженний дав посланцю зілля, і коли князь з'їв його, то став здоровим по молитвах преподобного Агапіта.

 Тоді князь Володимир Мономах сам прийшов у Печерський монастир, щоби побачити, через кого Господь дарував йому здоров'я - він ніколи не бачив блаженного й хотів зробити йому подарунок. Але Агапіт, не бажаючи мати славу серед людей, заховався, а принесене золото віддав ігумену. Скоро після цього князь знову послав одного зі своїх бояр з великою кількістю подарунків для блаженного Агапіта. Посланець, знайшовши Агапіта в келії, поклав перед ним принесені подарунки. Блаженний сказав йому на це: „Сину мій, я ніколи ні від кого нічого не брав, тому що ніколи не зцілював своєю силою, а силою Христовою. Я не потребую подарунків". Боярин відповів: „Отче, той, хто послав мене, знає, що ти нічого не потребуєш, але благаю тебе, візьми ці подарунки в подяку за зцілення князя хоча б для того, аби роздати біднякам". Старець тоді промовив: „Якщо ти так говориш, то я з радістю все візьму. Передай князю, що все його майно - чуже, він не зможе взяти його з собою, йдучи з життя. Хай роздасть все бідним людям, адже Господь, який Сам знаходиться серед людей, врятував князя від смерті. Я ж не зробив нічого. Прошу його послухати мене, щоб не мати страждань і надалі". Сказавши це, Агапіт взяв принесене золото, наче для того, щоб заховати, але виніс його з келії, викинув, а потім втік. Боярин, проходячи цим місцем, побачив принесені подарунки, що лежали на землі коло монастирських воріт. Він підняв їх та віддав ігумену Йоні. Повернувшись до князя, він розповів йому про блаженного все, що бачив та чув, і всі зрозуміли, що це істинно свята людина, котра чекає нагороди тільки від Бога, а не від людей. І князь, не наважуючись порушувати наказ Агапіта, почав щедро роздавати своє майно біднякам.

 Після довгих років тяжкої праці в монастирі та лікарства, захворів і сам старець Агапіт. Дізнавшись про це, згадуваний вище лікар-вірмен прийшов провідати його і почав з ним розмову про лікарське мистецтво, питаючи, яким зіллям лікується така хвороба. Блаженний відповів: „Тим, яке обере Сам Господь". Вірмен зрозумів, що Агапіт нічого не розуміє в лікарстві, і сказав своїм супутникам: „Ця людина нічого не вміє в нашому мистецтві". Потім взяв старця за руку й промовив: „Істину кажу: на третій день він помре. Якщо ж я помилюсь, то тоді сам зміню своє життя і також стану монахом". Блаженний з гнівом відреагував: „Дивний у тебе спосіб лікування. Ти більше говориш про смерть, ніж допомагаєш з нею боротися. Якщо ти лікар - вилікуй мене. Якщо ж ти не можеш це зробити, то навіщо бентежиш мене, кажучи, що я помру через три дні. Бог відкрив мені, що я помру через три місяці". Вірмен стояв на своєму: „Ти вже весь змінився. В такому стані ніколи не живуть довше трьох днів". Старець вже навіть не міг самостійно рухатись. Між тим, до тяжко хворого преподобного Агапіта принесли з міста іншого хворого для зцілення. Блаженний на диво всім присутнім піднявся з ліжка, наче був здоровим, взяв своє звичайне зілля, показав вірмену й додав: „Ось зілля, яке я використовую. Дивись уважно". Вірмен відповів на це: „Воно мені невідоме, але думаю, що воно з Александрії". Блаженний посміявся над ним, дав хворому випити зілля і, помолившись, зцілив його. Потім він сказав до вірмена: „Сину мій, прошу тебе, поїж це зілля разом зі мною, якщо хочеш. Бо я не маю нічого, аби пригостити тебе". Вірмен відказав: „Ми, отче, постимося чотири дні в цьому місяці, тепер час посту". Почувши це, блаженний спитав: „Хто ти і якої віри?". Той відповів: „Хіба ти не чув про мене, що я вірмен?". Блаженний відповів на це: „Як же ти наважився прийти сюди, забруднити своєю присутністю мою келію, тримати мою руку? Йди геть від мене, єретик і брехун!".

 Після цього блаженний Агапіт, як він і передбачав, прожив три місяці та, трохи похворівши, відійшов до Господа. І за те, що він був у своєму земному житті безкоштовним лікарем, отримав на небі, де немає жодних хвороб, величезне багатство. Брати-монахи за своїм звичаєм поклали його святі мощі в печері преподобного Антонія.

 Після смерті Агапіта вірмен прийшов у Печерський монастир і сказав ігумену: „З цього часу я кидаю вірменську єресь та стаю до істинної віри в Господа Ісуса Христа, хочу працювати для Нього в чернечому святому чині. Мені з'явився блаженний Агапіт, кажучи: „Ти обіцяв прийняти чернечий образ. Якщо ти не зробиш це, то загубиш свою душу". І я вірю, що Агапіт - святий. Якби він хотів жити довше, аніж жив, то Бог дав би йому ще роки життя. Я думав, що він не проживе навіть трьох днів, а Бог додав йому цілих три місяці. Якби я тоді сказав, що він не проживе й трьох місяців, то він прожив би три роки. Тепер я думаю, що він сам хотів піти від нас, прагнучи до Царства Божого. І якщо Бог взяв його від земного життя в цьому монастирі, то Він дав йому вічне життя на небі. Тому я бажаю щонайскоріше виконати наказ цього святого чоловіка". Почувши ці слова від вірмена, ігумен постриг його в монаший чин і порадив йому бути майстерним лікарем не тільки чужих тіл, але й власної душі, як і блаженний Агапіт. Він прожив своє життя в праці та молитві, а потім і помер в цьому ж Печерському монастирі, віддавши душу Лікарю всіх людей Господу нашому Ісусу Христу, Йому ж слава з Безпочатковим Його Отцем, і з Пресвятим, Благим та Животворчим Духом нині, й повсякчас, і на віки віків. Амінь.

 Джерело: Патерик Печерський - Київ, Києво-Печерська Лавра, 2004.

переклад Івана Верстюка

Read 167 times
Login to post comments
Top
We use cookies to improve our website. By continuing to use this website, you are giving consent to cookies being used. More details…