Авторизація

     

КАТЕГОРІЇ

Життя преподобної Марії Єгипетської

В одному палестинському монастирі біля Кесарії жив преподобний монах Зосима. Його віддали в монастир ще в ранньому дитинстві, і він перебував там до 53 років, аж поки його не почала паморочити одна думка: „Чи знайдеться в якійсь із пустель людина, що перевищує мене в молитві та діянні?". І як тільки він таке подумав, з'явився перед ним Ангел Господній і сказав: „Ти, Зосима, за людською міркою попрацював непогано, але з людей немає праведного ні одного (Рим. 3:10). Щоб ти зрозумів, скільки ще є інших образів спасіння, вийди зі свого монастиря, як Авраам з дому батька свого (Бут. 12:1), та йди в монастир, розташований біля Йордану". Тоді ж авва Зосима вийшов з монастиря і пішов за Ангелом до Йорданського монастиря й оселився в ньому. Тут він зустрів старців, які істинно просяяли своїм чернечим життям. Авва Зосима почав наслідувати святих ченців в духовних діяннях.

 Так пройшло багато часу, і наблизилась свята Чотиридесятниця. В монастирі існував звичай, заради якого і привів Бог сюди преподобного Зосиму. В першу неділю Великого Посту ігумен служив Божественну Літургію, всі причащалися Пречистих Тіла й Крові Христових, потім всі трохи їли і знову збирались у церкві. Здійснивши молитву і поклавши певне число поклонів, старці, попрохавши один в одного прощення, брали благословення в ігумена і, співаючи спільно псалом Господь просвіта моя і Спаситель мій, кого мені боятися? Господь Захисник життя мого, кого мені лякатися? (Пс. 26:1), відкривали монастирську браму та йшли у пустелю. Кожен з них брав із собою помірну кількість їжі, скільки кому потрібно, інші ж взагалі нічого не брали і харчувалися коріннями рослин. Ченці йшли за Йордан і розходилися якомога далі один від одного, щоб не бачити, хто як поститься і як молиться. Коли закінчувався Великий Піст, монахи повертались у монастир на Вербну Неділю з плодом своїх діянь (Рим. 6:21-22), випробувавши свою совість (1 Пет. 3:16). При цьому ніхто ні в кого не питав, як він працював і як звершував свій подвиг. Того року авва Зосима, як і всі, згідно з монастирським звичаєм, перейшов річку Йордан. Йому хотілось глибше зайти в пустелю, щоб зустріти кого-небудь зі святих чи видатних старців, котрі там рятуються і моляться за світ. Він йшов пустелею 20 днів і одного разу під час співу псалмів 6-ї години і здійснення звичайних молитов раптом праворуч від нього з'явилась наче тінь людського тіла. Він жахнувся, думаючи, що бачить бісівське дійство, але, перехрестившись, перестав лякатися і, закінчивши молитву, звернувся в бік тіні і побачив голу людину, яка йшла по пустелі. Тіло цієї людини було чорним від сонячної спеки, а вигоріле коротке волосся побіліло як овече руно. Авва Зосима зрадів, оскільки за ці дні не бачив жодної живої істоти, і одразу почав наближатися до побаченої людини. Але як тільки голий пустельник помітив, що хтось до нього наближається, він одразу почав тікати. Авва Зосима, забувши про свою старечу неміч, пришвидшив кроки. Але скоро він в повному безсиллі зупинився біля всохлого джерела і став сльозно благати тікаючого подвижника: „Що ти біжиш від мене, грішного й негідного, подай мені твою святу молитву і благословення, заради Господа, який ніколи ні від кого не відвертався". Невідомий, не повертаючись, крикнув до нього: „Вибач, авва Зосима, не можу повернутись до твого обличчя - я жінка і, як бачиш, на мені немає жодного одягу, котрий би приховував мою голизну. Але якщо хочеш помолитися за мене, велику й кляту грішницю, кинь мені для прикриття свій плащ, тоді зможу підійти до тебе під благословення". „Не знала б вона моє ім'я, якби святістю й невідомими подвигами не отримала дар прозріння від Господа" - подумав авва Зосима і поспішив виконати прохання жінки. Обгорнувшись плащем, подвижниця звернулась до Зосими: „Чому ти вирішив, авва Зосима, говорити зі мною, жінкою грішною і немудрою? Чого бажаєш ти в мене навчитися і, не шкодуючи сил, так набігався?". Він же, схиливши коліна, просив у неї благословення. Так само і вона схилилась перед ним і довго вони просили один в одного „Благослови". Врешті решт подвижниця сказала: „Авва Зосима, тобі належить благословити і звершити молитву, оскільки ти маєш пресвітерський сан і довгі роки, стоячи перед Христовим вівтарем, приносиш Господу Святі Дари". Ці слова ще більше налякали преподобного Зосиму. З глибоким зітханням він відповів їй: „О, мати  духовна! Я бачу, що з нас двох ти більше наблизилась до Бога і померла для світу. Ти пізнала моє ім‘я і те, що я ношу пресвітерський сан, хоча ніколи до цього не бачила мене. Тому саме тобі належить благословити мене, заради Господа".

 Піддавшись нарешті благанням Зосими, преподобна сказала: „Благословенний Бог, бажаючий спасіння всім людям". Авва Зосима відповів: „Амінь" - і вони підвелись від землі. Подвижниця знову сказала старцю: „Заради чого ти, отче, прийшов до мене, великої грішниці, яка не має в собі жодної чесноти? Хоча, певне, благодать Святого Духа направила тебе здійснити одну службу, потрібну для моєї душі. Скажи мене спочатку, авва, як тепер живуть християни, як зростають і ширяться Божі Церкви?" Авва Зосима відповів їй: „Вашими святими молитвами Бог дарував Церкві й нам усім повний мир і добробут. Але прислухайся і до мене, нікчемного старця, мати моя, помолися, заради Бога, за весь світ і за мене, грішного, хай не буде безплідним це пустельне ходіння". Свята подвижниця сказала: „Тобі радше належить, авва Зосима, маючи священний чин, за мене й за всіх молитися. Для цього тобі й даний сан. Та все, що просиш, з радістю виконаю для послуху істині й від щирого серця". Сказавши так, свята звернулась на Схід і, піднісши очі й руки до неба, почала пошепки молитися. Старець побачив, як вона піднялась у повітрі від землі на цілий лікоть. Від цього чудесного бачення Зосима впав обличчям униз, відчайдушно молячись й не наважуючись вимовити нічого, крім „Господи, помилуй!". До нього в душу прийшла думка - чи не привид вводить його у спокусу? Преподобна подвижниця, обернувшись, підняла його з землі і сказала: „Що це тебе, авва Зосима, так турбують помисли? Не привид я. Я - жінка, грішна й негідна, хоча й захищена святим хрещенням". Сказавши це, вона поклала на себе хресне знамення. Бачачи та чуючи це, старець впав зі сльозами до ніг подвижниці: „Благаю тебе Христом, Богом нашим, не приховуй від мене свого подвижницького життя, але розкажи про нього все, щоб зробити видимою для всіх велич Божу. Бо я вірю Господу Богові моєму, яким і ти живеш, що для того я й був посланий в цю пустелю, щоби про усі твої постові діяння дізнався світ". І свята подвижниця відповіла: „Стидаюсь, отче, розповідати тобі про безсоромні дії свої, адже повинен тоді будеш тікати від мене, заплющивши очі й вуха, яка тікають від лютої змії. Та все ж скажу тобі, отче, не приховуючи свої гріхи, а ти, заклинаю тебе, не припиняй молитися за мене, грішну, щоб я отримала благодать в День Суду".

 Народилась я в Єгипті і ще за життя своїх батьків, маючи дванадцять років, покинула їх та пішла до Олександрії. Там я втратила цноту і віддалась нестримному й безупинному блудодіянню. Більше сімнадцяти років я займалась цим гріхом і робила його безкоштовно. Я не брала грошей не тому, що була багатою й не потребувала. Я жила в бідноті і заробляла в'язанням. Я вважала, що сенс життя полягає у задоволенні тілесних бажань. Живучи таким життям, одного разу я побачила багато людей, котрі з Лівії та Єгипту йшли до моря, щоб плисти в Єрусалим на свято Поставлення Святого Хреста. Захотілось і мені плисти з ними. Але не заради Єрусалима і не заради свята, а - вибач, отче - щоби було побільше людей, з ким я могла би блудодіяти. Отож, я сіла на корабель. Тепер, отче, повір мені, я й сама дивуюсь, як море стерпіло мою розпусту й блуд, як земля не розкрила своїх вуст і не поглинула мене живою у пекло, адже я звабила стільки людей... Але, певне, Бог бажав мого покаяння, не прагнучи смерті грішниці та терпляче чекаючи мого навернення. Так я приїхала до Єрусалима і у всі дні до свята, як і на кораблі, провела в гріху. Коли прийшов день свята Поставлення Священного Хреста Господнього, я по-колишньому ходила, намагаючись звабити до гріха юні душі. Побачивши, що всі з самого рання пішли до церкви, де знаходилось Животворче Дерево, я пішла з усіма і увійшла до церковного притвору. Коли прийшов час Святого Поставлення, я хотіла увійти з народом в церкву. З великим напруженням я дісталась до дверей і намагалась потрапити в середину. Але як тільки я стала на поріг, якась Божа сила зупинила мене, не даючи ввійти, і відкинула далеко від дверей, в той час як всі інші люди входили безперешкодно. Я думала, що, можливо, через жіночу слабкість я не змогла продертися крізь натовп, і знову спробувала руками розштовхати людей та дістатись до дверей. Скільки я не намагалась - ввійти не змогла. Як тільки моя нога доторкалась до церковного порогу, я зупинялась. Всіх приймала церква, нікому не забороняючи ввійти, а мене, брудну, відштовхувала. Так було три чи чотири рази. Мої сили скінчились. Я відійшла й стала в кутку церковної паперті. Тут я відчула, що це мої гріхи не дозволяють мені побачити Животворче Дерево, на моє серце зійшла крапля благодаті Господньої, я заревіла і почала в покаяння бити себе в груди. Підносячи Господу благання з глибин серця, я побачила перед собою ікону Пресвятої Богородиці і звернулась до Неї з молитвою: „Свята Діво, Владичице, Ти народила Бога Слово! Знаю, що негідна я дивитися на Твою ікону. Правильно було б мені, блудодійці ненависній, бути відкинутою від Твоєї чистоти та цноти, бути для Тебе брудом, але знаю я те, що для того Бог і став людиною, щоб закликати грішників до покаяння. Поможи мені, Пречиста, хай буде мені дозволено ввійти до церкви. Не забороняй мені бачити Дерево, на якому тілом був розіп'ятий Господь, проливши Свою невинну кров і за мене, грішну, за моє врятування від гріха. Накажи, Владичице, хай відкриються і для мене двері святого поклоніння Хресту. Будь мені щирою Заступницею до Народженого від Тебе. Обіцяю Тобі з цього часу вже не забруднювати себе більше ніякою тілесною пристрастю, але як тільки побачу Дерево Хреста Сина Твого, зрічуся світу і одразу піду туди, куди Ти як Заступниця поведеш мене". І коли я так помолилася, то зрозуміла, що моя молитва була почута. В замилуванні віри, надіючись на Милосердну Богородицю, я знову приєдналась до тих, хто входив до храму, і ніхто не відтіснив мене і не заборонив увійти. Я йшла в переляку і тремтінні, доки не дійшла до дверей і змогла побачити Животворчий Хрест Господній. Так пізнала я таїну Божу і що Бог готовий прийняти каючихся. Впала я на землю, поспішаючи знову стати перед моєю Заступницею, де я дала обіцянку. Схиливши коліна перед іконою, я молилася до Неї: „Ой, Благолюбна Владичице наша, Богородице! Ти не відкинула негідну молитву мою. Слава Богові, що приймає Тобою покаяння грішників. Прийшов час виконати мені обіцянку, котру я дала Тобі. Сьогодні, Владичице, спрямуй мене на шлях покаяння". І ось, не закінчивши ще навіть молитву, чую голос, наче промовляючий здалеку: „Якщо перейдеш Йордан, то здобудеш блаженній спокій". Я в ту ж мить повірила, що цей голос був заради мене і, плачучи, почала благати Богородицю: „ Господине, Владичице, не залиш мене, грішницю брудну, але допоможи мені" - і відразу вийшла з церкви та пішла геть. Один чоловік дав мені три мідних монети. На них я купила собі три хліби і дізналася в продавця про дорогу до Йордану. На заході сонця я дійшла до церкви святого Іоанна Хрестителя, поблизу Йордану. Поклонившись найперше в церкві, я тоді ж зійшла до Йордану та омила його святою водою обличчя та руки. Потім я причастилась в храмі святого Іоанна Предтечі Пречистих та Животворчих Таїн Христових, з'їла половину одного зі свої хлібів, запила святою йорданською водою і проспала ту ніч на землі біля храму. Вранці я знайшла поблизу невеликий човен і дісталася в ньому на інший берег річки, де знову палко молилась Наставниці моїй, щоби Вона спрямувала мене так, як Їй буде вгодно. Після цього я прийшла в цю пустелю". Авва Зосима спитав у преподобної: „Скільки ж років, мати моя, пройшло з того часу, як ти оселилася в цій пустелі?". „Думаю - відповіла вона - 47 років пройшло, як я вийшла зі Святого Міста". Авва Зосима знову запитав: „Що ти тут їси, мати моя?". І вона відповіла: „Було зі мною два з половиною хліби, коли я перейшла через Йордан, потихеньку вони висохли й закам'яніли - помалу відкушуючи від них я годувалась протягом багатьох років". Знову запитав авва Зосима: „Невже ти провела тут багато років без якихось хвороб, без спокус?". „Вір мені, авва Зосима - відповідала преподобна - 17 років я провела в цій пустелі, борючись зі своїми думками, наче з лютими звірами. Коли я починала їсти, то одразу ж приходила думка про м'ясо та рибу, до яких я звикла в Єгипті. Хотілося мені і вина, тому що я багато пила його, поки була в світі. Тут же, не маючи часто навіть простої води та харчу, я страшенно страждала від спраги та голоду. Терпіла я і більш сильні спокуси - мною оволодівало бажання любодійних пісень, вони наче чулись мені, соромлячи серце та слух. Плачучи та б'ючи себе в груди, я згадувала тоді обітниці, котрі давала, йдучи в пустелю, перед іконою Святої Богородиці, Заступниці моєї, і молилась про відігнання спокусливих думок. Коли після молитви та плачу приходило покаяння, я бачила повсюду навколо мене сяюче Світло, і тоді замість шторму в мені оселялась тиша. Блудливі думки, прости, авво, як я сповідаю тобі? Вогонь пристрасті розпалювався в моєму серці і всю мене палив, збуджуючи хіть. Я ж при появі цих жахливих думок падала на землю і наче бачила, що переді мною стоїть Пресвята Заступниця й судить мене, котра переступила дану обіцянку. Так я не підіймалась, лежачи на землі день і ніч, доки знову не приходило покаяння і мене не оточувало те ж блаженне Світло, яке відганяло злі пристрасті та негідні думки. Так я жила в цій пустелі перші сімнадцять років. Темрява за темрявою, лихо за бідою обурювали мене, грішну. Але з того часу й донині Богородиця, Помічниця моя, в усьому повчає мене". Авва Зосима знову спитав: „Невже тобі не знадобились тут ні їжа, ні одяг?". Вона ж відповіла: „Хліби мої закінчились, як я й сказала, за ці сімнадцять років. Після цього я почала їсти коріння та те, що могла знайти в пустелі. Плаття, котре було на мені, коли я перейшла Йордан, давно розірвалося й зотліло, і мені багато потім доводилося терпіти й страждати від спеки, коли мене палило літо, та від холоду, коли морозила зима. Скільки разів я падала на землю, наче мертва. Скільки разів я перебувала в безмежному борінні з різними бідами та спокусами. Але з того часу і до теперішнього дня сила Божа дивно та непізнаванно берегла мою грішну душу та смиренне тіло. Харчувалась й одягалась я словом Божим, що все утримує (Втор. 8:3), адже не хлібом самим буде жити людина, але кожним словом, що походить з вуст Божих (Мф. 4:4), та заслони не маючи, скелю обіймають (Йов. 24:8), якщо скинули з себе людину стародавню з її вчинками (Кол. 3:9). Як згадала, від якого зла та від скількох гріхів врятував мене Господь, в тому й знаходила я їжу". Коли авва Зосима почув, що зі Священного Писання говорить за пам'яттю свята подвижниця - від книг пророків Мойсея та Йова, від псалмів Давидових - тоді спитав преподобну: „Де, мати моя, навчилась ти псалмам та іншим Книгам?". Вона посміхнулась, почувши це запитання, відповіла так: „Повір мені, чоловік Божий, жодної я не бачила людини, крім тебе, з тих пір, як перейшла через Йордан. Книгам і раніше ніколи не вчилась, ні співу церковного не чула, ні Божественного читання. Хіба що саме Слово Боже, живе й усетворче, вчить кожну людину всякому розумінню (Кол. 3:16; 2 Пет. 1:21; 1 Фес. 2:13). Але досить, вже все своє життя я сповідала перед тобою, але з чого починала, тим і закінчую: заклинаю тебе втіленням Бога Слова - молися, святий авва, за мене, велику грішницю. І ще заклинаю тебе Спасителем, Господом нашим Ісусом Христом - все те, що чув ти від мене, не розповідай нікому до тих пір, поки Бог не візьме мене від землі. І виконай те, про що я зараз скажу тобі. В наступному році, коли почнеться Великий Піст, не йди за Йордан, як ваша чернеча традиція наказує". Знову здивувався авва Зосима, що й традиція їхнього монастиря відома святій подвижниці, хоча він не розповів їй про це ні слова. „Залишайся, авво - продовжувала преподобна - в монастирі. Але, якщо й захочеш вийти з монастиря, то не зможеш... А коли настане святий Великий Четвер Таємної Вечері Господньої, поклади в святий сосуд Животворчих Тіла та Крові Христа, Бога нашого, і принеси мені. Чекай мене на тому боці Йордану, біля межі пустелі, щоб мені, прийшовши, причаститись Святих Таїн. А авві Іоанну, ігумену вашого монастиря, так скажи: пильнуйте себе та всієї отари (Дії 20:28; 1 Тим. 4:16). Та не хочу, щоб ти зараз йому сказав це, але тоді, коли накаже Господь". Сказавши так і попросивши ще раз про молитви, преподобна повернулась і пішла в глибину пустелі. Весь рік старець Зосима перебував у мовчанні, нікому не наважуючись відкрити явлене йому Господом, і наполегливо молився, щоби Господь дозволив йому ще раз побачити святу подвижницю. Коли ж знову настав перший тиждень Великого Посту, преподобний Зосима через хворобу мусив залишитись у монастирі. Тоді він згадав пророчі слова преподобної про те, що не зможе вийти з монастиря. Після кількох днів преподобний Зосима одужав, але все ж залишився до Страсного Тижня в монастирі.

Наблизився день пригадування Таємної Вечері. Тоді авва Зосима виконав заповідане йому - пізнім вечором вийшов з монастиря до Йордану і сів на березі в очікуванні. Свята зволікала, і авва Зосима молив Бога, щоби Він не залишив його без зустрічі з подвижницею. Нарешті преподобна прийшла і стала на тому боці ріки. Радіючи, преподобний Зосима підвівся та прославив Бога. Йому спала думка: як вона зможе без човна перейти через Йордан? Але преподобна, осінивши Йордан хресним знаменням, швидко рушила по воді. Коли ж старець хотів вклонитися їй, вона заборонила йому, вигукнувши з середини ріки: „Що ти робиш, авва? Ти ж єрей, несеш великі Таїни Божі". Перейшовши ріку, преподобна сказала авві Зосимі: „Благослови, отче". А він відповів їй із тремтінням, в переляку від побаченого: „Істинно правдивий Бог, котрий пообіцяв уподібнити Собі всіх очищаючихся, наскільки це можливо смертним. Слава Тобі, Христе Боже наш, показавшому мені через святу рабу Свою, як далеко стою від зразка досконалості". Після цього преподобна попросила його прочитати „Вірую" і „Отче наш". Після закінчення молитви вона, причастившись Святих Страшних Христових Таїн, простягла руки до неба і зі сльозами промовила молитву святого Симеона Богоприймача: „Нині відпускаєш рабу Твою, Владико, за словом Твоїм з миром, бо бачили очі мої спасіння Твоє". Потім знову преподобна звернулась до старця і сказала: „Прости, авва, ще виконай й інше моє бажання. Йди тепер у свій монастир, а на наступний рік приходь до того висохлого джерела, де ми першого разу розмовляли з тобою". - „ Якщо можливо було б - відповідав авва Зосима - постійно ходив би я за тобою, щоби споглядати твою святість!". Преподобна знову прохала старця: „Молися, заради Господа, молися за мене й згадуй мою грішність". І, осінивши хресним знаменням Йордан, вона, як і раніше, пройшла по воді та зникла в темряві пустелі. А старець Зосима повернувся в монастир в духовній радості й тремтінні та в одному звинувачував себе - що не спитав про ім'я преподобної. Але він сподівався дізнатися про це наступного року.

 

Пройшов рік, і авва Зосима знову пішов у пустелю. Молячись, він дійшов до висохлого джерела, на східній стороні якого побачив святу подвижницю. Вона лежала мертва, зі складеними, як і належить, на грудях руками, обличчям звернена на Схід. Авва Зосима омив сльозами її стопи, не наважуючись торкатись її тіла, довго плакав над померлою подвижницею і почав співати псалми про смерть праведних й читати поховальні молитви. Але він сумнівався, чи бажала би преподобна, аби він поховав її. Тільки він про це подумав, як побачив, що біля голови її написано на піску: „Поховай, авва Зосима, на цьому місці тіло смиренної Марії. Віддай землю землі. Моли Господа за мене, спочилу першого дня квітня місяця, в ніч спасенних страждань Христових, після причастя Божественної Таємної Вечері". Прочитавши цей надпис, авва Зосима здивувався спочатку - хто міг зробити його, адже сама подвижниця не знала грамоти. Але він був радий нарешті взнати її ім'я. Зрозумів авва Зосима, що преподобна Марія, причастившись Святих Таїн на Йордані з його рук, за мить пройшла довжелезний пустельний шлях, яким він, Зосима, йшов двадцять днів, і тоді ж відійшла до Господа. Прославивши Бога й омивши сльозами землю та тіло преподобної Марії, авва Зосима сказав собі: „Час вже тобі, старцю Зосимо, здійснити наказане тобі. Але як ти, грішний, зумієш викопати могилу, нічого не маючи в руках?". Сказавши це, він побачив неподалік у пустелі суху гілляку, взяв її та почав копати. Випрямившись, авва Зосима побачив біля тіла преподобної Марії величезного лева, який лизав її ноги. Старцем оволодів переляк, але він осінив себе хресним знаменням, віруючи, що залишиться непошкодженим молитвами святої подвижниці. Тоді лев почав підлещуватись до старця, і авва Зосима, запалавши духом, наказав йому викопати могилу, щоби покласти в землю тіло святої Марії. За його словом лев лапами викопав яму, в якій і було поховано тіло преподобної. Виконавши заповідане, кожен пішов власною дорогою: лев - у пустелю, а авва Зосима - в монастир, благословляючи й хвалячи Христа, Бога нашого. Прийшовши в монастир, авва Зосима розповів монахам та ігумену, що бачив і чув від преподобної Марії. Всі дивувались, слухаючи про велич Божу, і зі страхом, вірою та любов'ю постановили здійснювати пам'ять преподобної Марії й шанувати день її смерті. Авва Іоанн, ігумен монастиря, за словом преподобної з Божою допомогою виправив у монастирі те, що належало. Авва Зосима, поживши ще там і майже досягнувши ста років, закінчив свій земний шлях, перейшовши у життя вічне. Так передали нам повість про життя преподобної Марії Єгипетської стародавні подвижники славного монастиря в ім'я святого всехвального Предтечи Господнього Іоанна на березі ріки Йордан. Повість ця початково не були ними записана, але передавалась з благоговінням святими старцями від наставників до учнів. Я ж, говорить святитель Софроній, архиєпископ Єрусалимський (пам'ять 11 березня), перший автор життєпису, який сприйняв його від святих отців та записав. Бог, що творить великі чудеса й великими обдаруваннями благословляючих тих, хто з вірою до нього звертається, хай нагородить читаючих та слухаючих цю повість і сподобить нас благої честі з блаженною Марією Єгипетською і з усіма святими, богодуманням й працею своїми задовольнявших Бога від віку.

 

Піднесемо й ми славу Богу, Цареві вічному, щоб і нам Він допоміг отримати милість в День Суду в Христі Ісусі, Господі нашому, Йому ж належить слава, честь і шана, і поклоніння з Отцем і Пресвятим, Животворчим Духом, нині та повсякчас і на віки вічні. Амінь.

 

Джерело: Канон Великий Андрія Критського - Сергіїв Посад, Свято-Троїцька Сергієва Лавра, 2003.

переклад Івана Верстюка

Read 226 times
Login to post comments
Top
We use cookies to improve our website. By continuing to use this website, you are giving consent to cookies being used. More details…