Авторизація

     

КАТЕГОРІЇ

Преподобні Мартин, Зоя і Світлана

Цим Угодникам Божим моляться від згубних блудних пристрастей, різних тілесних спокус.

 Житієм святих цікавлюся давно. Серед них є ті, котрі особливо вразили мене своїми подвигами. До них відношу, зокрема, і преподобних Мартиніана (Мартина), Зою та Фотинію (Світлану). Далеко не раз на рік згадую їх. І щоразу стискається серце від страдницької долі великомучеників, які добровільно обрали кожний свій многотрудний, гіркий, але праведний шлях, відмовляючись від радощів земних. Вони перебороли усі пристрасті, відкинули спокусливі "дари" лукавого. А робити це необхідно було щоденно і щорічно протягом цілого життя!

 

 Життя у вірі

 Перетворити кожну мить існування на один безперервний подвиг! На боротьбу із потребами, покликами плоті. Ось на що наважився 18-річний красень-юнак Мартиніан, саме в той час, коли кров бурхливо вигравала і привабливо цвіла здоров'ям його висока струнка статура. Коли від нього не могли відвести поглядів усі жінки й дівчата, коли відбою не було від залицяльниць.

 У розпал весни й кохання він зненацька кинув рідну домівку, батьків, усі заняття, друзів і піднявся на високу гору поблизу Кесарії Палестинської. Змайстрував там маленьку келію. У постах і молитвах, роздумах про земне буття, Небеса і Бога спливав час. Про богоугодність подвижника ширились чутки, і приходили до нього люди з ближніх міст, сіл, щоб послухати Мартина, порадитись, зцілити душу й різні недуги - у нього відкрилися чудотворні здібності.

 Якось, коли в місті Кесарії зібралися чоловіки й дивувалися великому терпінню молодого красеня, їхню розмову підслухала розбещена, легкої поведінки молодиця - Зоя. Упевнена в собі і своїх чарах, вона вирішила спокусити пустельника і повернути його в місто, до світського життя. У дощовий вечір вдягла сіре лахміття, прихопивши із собою торбинку, де була найкраща її сукня і дорогоцінні прикраси.

 Пізньої ночі постукала вона до житла Мартина й почала благати, щоб він урятував її від негоди та диких звірів. Добрий юнак, не підозрюючи злого наміру, впустив мандрівницю до келії. Розвів там вогонь, щоб вона зігрілася й обсохла. А сам вийшов на молитву. Зоя хутко скинула дрантя, вдягнула звабливу сукню, начепила коштовності. Оголивши груди й ніжки, стала чекати на юнака.

 Коли увійшов Мартин, гарна і зухвала блудниця почала кокетувати. Він жахнувся перевтіленню її і хотів утекти, та вона не пускала. Побачивши його порядність, чистоту, цноту, жінка покинула грайливий тон, зрозуміла, що перед нею - святий. В одну мить, як буває, їй стало сором за своє нікчемне розпусне життя. І вона сказала, що набридли їй пусті розваги, що хоче вірності, подружнього щастя, дітей. І що в нього закохалася з першого погляду, по-справжньому, як ніколи. Попросила, щоб узяв її за дружину.

 Мартин делікатно пояснив, що в нього немає статків, щоб повернутися до міста, одружитися й утримувати родину. Але Зоя палко благала й переконувала, що її багатства вистачить на двох і надовго. Проте він рішуче сказав, що в нього інше призначення, інша доля й вибір та назад немає вороття. Але жінка одержимо наполягала на своєму. Тоді Мартин збагнув, що йому послана велика спокуса. Попросив Зою залишатися на місці, а сам вийшов помолитися.

 З її очей бризнули сльози каяття. Вона безупинно плакала на самоті, поки юнак був відсутній. Уперше у житті одержала такий урок, уперше справді покохала, але коханий відмовився від неї!

 А Мартин, помолившись надворі, розпалив багаття із хмизу, став у вогонь із думкою: нехай спалить тіло вогонь тимчасовий, ніж палитиме душу - вогонь вічний, якщо відмовлюсь від служіння Господу! Багаття палило ноги пустельника доти, поки він не впав на землю, знеможений, знепритомлений.

 Почувши запах паленого, жінка відчула щось недобре, вибігла надвір. Вражена, впала перед Мартином на коліна, каючись і вибачаючись. Та заходилася рятувати його. І, вкинувши в огонь свій дорогий одяг, коштовності, вдягнула лахміття. Коли Мартин прийшов до тями, вона просила його молитися за неї, обіцяючи повністю відмовитися од грішного життя. Сильно просила напоумити її, як далі бути і що робити.

 Преподобний направив Зою до монастиря Св. Павлини у Віфлеємі. Вона стала черницею і дванадцять років провела там у суворому пості, молитвах, покаянні, затим мирно відійшла до Господа.

 А пустельник, як засвідчують перекази, аж сім місяців страждав від опіків. Почав одужувати і приймати людей, допомагаючи їм. Цілих 25 років жив він на отій горі. Але, щоб іще краще захиститися від спокус, полишив гору і добрався до безлюдного острова у Середземному морі, скелястоподібного і безрослинного. Там, у камені, висік собі келію.

 

Небесний дар

 Йому був посланий Небом благочестивий рибалка, який у певні дні привозив на човні Мартину хліб, прісну воду, фінікове гілля. З останнього преподобний плів кошики, віддавав їх рибалці на продаж - за харч. Отак проходило аскетичне життя святого. Та одного разу неподалік пустельного острова потерпів від шаленої бурі корабель. Мабуть, пасажири й команда потонули, бо на берег цього острова винесло одну корабельну дошку, за яку міцно трималася дівчина. Мартин урятував її, дав притулок, їжу. З'ясувалося, що звуть її Фотинія --Світлана, що вона з порядної родини, освічена і благородна.

 Але й тут самітник побачив випробування спокусою, ще більшою, ніж у минулому. Дівчина була напрочуд милою, світлою, чистою, на противагу колишній Зої. І жити удвох на безлюдному місці, думав він, дуже небезпечно. Та й вирішив швидко тікати, щоб не звернути з обраного духовного шляху. Сказав Фотинії, що невдовзі приїде рибалка з їжею, а сам кинувся в море і зумів-таки, неймовірно, доплисти до суші.

 Фотинія усвідомила, що її фізичне спасіння після руйнівного шторму - Промисел Божий. І що віднині вона має тут одна-однісінька залишатися і служити Господу, спасаючи душу. Шість років усе той же рибалка привозив їжу, але тепер уже їй. А вона молилася і пряла з вовни речі та віддавала їх своєму годувальнику. А коли померла, рибалка перевіз її тіло до Кесарії, звідки родом був Мартин, там Світлану й поховали.

 А що сталося з Мартином?

 Він уже ніде не вів осідлого способу життя, а мандрував по світу. Це було ще більшим подвигом: немолодий, хворий, із постійним нестерпним болем у ногах та відкритими ранами, святий долав великі відстані та ще й допомагав іншим нужденним. Так проминуло два роки. Якось, дійшовши до Афін, відчув наближення смерті. Немічний, зовсім ослаблений, прикликав до себе місцевого єпископа, попросив у нього благословення й тихо відійшов у кращий світ. Відбулося це 422 року від Різдва Христового.

 Мартиніан Кесарійський став великим святим переможцем, бо перемогти самого себе - найбільший подвиг! Удостоєні святості були і Зоя, і Фотинія, яких преподобний наставив на путь істинну. День пам'яті всіх трьох відзначається щороку 26 лютого. Аж понад п'ятнадцять століть до них моляться люди про позбавлення від блудних пристрастей, різних тілесних спокус.

 Мене вразили колись оті три долі, захотілося про них повідати й іншим. Кожен із них ступив на важкий шлях, відійшовши від буденних марнот, дріб'язкових розваг і насолод, зберігши навічно душу. Певно, святі тримають у Всесвіті цілісність і життя Землі, не дають їй розсипатися на глузки...

Read 207 times
Login to post comments
Top
We use cookies to improve our website. By continuing to use this website, you are giving consent to cookies being used. More details…