Авторизація

     

КАТЕГОРІЇ

Християнське коріння української культури

З часів святих рівноапостольних князів Ольги та Володимира Хрестителя світоглядні засади національної культури України ґрунтуються на православно-християнському віровченні та практиці. Як світова релігія християнство, охопивши своїм впливом величезну кількість культур Сходу і Заходу, стало основоположним формотворчим чинником для вітчизняної духовности. Українська ментальність, мова, картина світу, побут, звичаї, обряди, право, держава, література, мистецтво склалися завдяки активному засвоєнню християнських духовних цінностей нашими предками.

Протягом Х - ХІІІ ст. в Київській Русі відбувається частковий синтез дохристиянських місцевих традицій і християнства православного зразку. Звичайно цей процес не був безпроблемним. У першу чергу це виявилося в конфлікті старого і звичного для людей язичництва, яке переживало ідейну кризу, з новим для Русі візантійським християнством. Складний і довготривалий процес взаємодії двох культурних систем призводить до поступового і неухильної християнізації духовного світу українців, який триває досьогодні.

Завдяки утвердженню християнства Київська Русь перетворюється на важливу контактну ланку між Сходом і Західною Європою, Візантією і Скандинавією, забезпечуючи тим самим можливість взаємодії слов'янських народів з багатьма реґіонами середньовічного світу. Цю геополітичну та культурну роль посередника Україна продовжує виконувати і в сучасному світі.

Православне християнство завдяки своєму яскраво вираженому гуманістичному характеру зуміло поєднати в собі світоглядну установку на інтелектуальність й особистість з установкою на духовність і соборність. Гармонійна єдність цих установок втілюється в антропологічному ідеалі Київської Русі, яскраво вираженому в житті та творах преподобних Антонія і Феодосія Печерських, Нестора Літописця, митрополита Іларіона, Климента Смолятича, Кирила Туровського, Данила Заточника, митрополита Никифора та инших, і продовжена їх нащадками - духовними письменниками І. Вишенським, Л. Зизанієм, П. Могилою і Ф. Прокоповичем, філософами Г. Сковородою та П. Юркевичем. Таким ідеалом, який залишається актуальним і в наш час, є, з одного боку, вільна, обдарована знанням і словом, творча, соціально активна людина, і водночас смиренна, мудра, терпима, проникнута світлом милосердя і прощення.

Сутність вітчизняного антропологічного ідеалу охоплюється багатогранною категорією «софійність» (від гр. софія - мудрість, знання, майстерність). В цьому символі-понятті виражається ідея гармонії розуму і віри, несуперечливого погодження інтелектуального, емоційно-чуттєвого і практичного розвитку особистости в її служінні Богу. Відтак у вітчизняній культурі знання не протиставляється моральності і вірі, а навпаки, зміцнює їх. Символом софії є серце України - храм Софія Київська.

Софійне знання, носієм якого і постає вільна, одухотворена особистість християнина-праведника, передбачає особливу гармонію безкінечного духовно-душевного прагнення до осягнення істинної мудрости (Бога) та глибинного «буття в істині», яка втілюється у практичних вчинках «мудреця», підтверджується його життєвою поведінкою, репрезентуючи тим самим традицію єдности морально-етичної теорії і практики.

Осереддям духовних і фізичних сил софійної людини, її особистим екзистенційним центром виступає «серце». Загальновідомий кордоцентризм українського православ'я, який бере свій початок у культурі Київської Руси, переданий у спадок наступним поколінням національної культури. Інтелектуальне знання в контексті ідеї кордоцентризму постає як «любомудріє», тобто набуває морально-етичного значення та служить засобом пізнання Божественної Мудрости.

Основні ідеї київського християнства набули подальшого розвитку в культурно-історичному процесі. На українському ґрунті вони були продовжені у філософській теорії та освітній практиці братських шкіл, козацькій духовній культурі, мистецькій і науковій творчості.

Органічним продовженням християнських тенденцій розвитку української культури стали часи національного відродження з кінця 18 до початку 20 ст. На християнських цінностях будується творчість видатних представників епохи: письменників Т. Шевченка, П.Куліша, М. Костомарова, Л. Глібова; педагогів К. Ушинського, Х. Алчевської, С. Русової, Г. Ващенка; художників О. Мурашка, М. Врубеля, М. Ґе, І. Їжакевича; архітекторів М. Городецького, А. Прахова; композиторів М. Лисенка, М. Леонтовича, Ф. Колесси та багатьох инших.

На початку 21 ст. християнство продовжує залишатися одним з основних факторів, які визначають розвиток сучасної України. Попри зростання впливу секулярної культури, воно складає золоту скарбницю світоглядних орієнтирів та морально-етичних цінностей як всього людства, так і українського народу. Переважна більшість населення України вважає себе християнами і орієнтується на християнські ідеали в своєму житті. Для громадян України Церква є найбільш авторитетною інституцією порівняно з иншими не релігійними установами. Все це є свідченням того, що в умовах подальшого загострення глобальних проблем, які загрожують самому існуванню людини, слідування гуманістичним ідеалам християнства є найбільш адекватним засобом виходу з кризи.

Read 258 times
Login to post comments
Top
We use cookies to improve our website. By continuing to use this website, you are giving consent to cookies being used. More details…