Українська християнська культураУкраїнська християнська культура
Асоціація дослідників та шанувальників
Про сайт Актуальне Календар Альманах Фотогалерея Форум Контакти
на головнунаписати листа






Останні новини:
У Львові відкрили першу в Україні лабораторію фольклористичних досліджень
20.07.2010
У Львові відкрили першу в Україні лабораторію фольклористичних досліджень

Усі бажаючі зможуть висловити думки стосовно конкурсних проектів пам’ятника митрополиту Андрею Шептицькому у Львові
14.07.2010
Усі бажаючі зможуть висловити думки стосовно конкурсних проектів пам’ятника митрополиту Андрею Шептицькому у Львові

Вийшов путівник «Дванадцять маршрутів Київщиною»
11.06.2010
Вийшов путівник «Дванадцять маршрутів Київщиною»

Вийшов диск з українською середньовічною музикою «Терра козацька»
10.06.2010
Вийшов диск з українською середньовічною музикою «Терра козацька»

Перша в історії України широкомасштабна збірка пам’яток державотворення від Києворуської доби до сьогодення
10.06.2010
Перша в історії України широкомасштабна збірка пам’яток державотворення від Києворуської доби до сьогодення





Історія трагедії. Відгук на книгу Франсуа Фюре „Минуле однієї ілюзії"(Київ, „Дух і Літера", 2007) | Друк |
30.04.2008 
Іван Верстюк   
Історія трагедії. Відгук на книгу Франсуа Фюре „Минуле однієї ілюзії
Така була воля історії, щоб комунізм став головною трагедією Європи, Азії та Америки в ХХ сторіччі. Став він нею невипадково, адже ж в історії, як відомо, нічого випадкового не буває. Свого часу з цим досить вперто й напружено сперечався Карл Поппер, намагаючись довести, що історія - це така дивна й незрозуміла містерія, в якій причини не мають жодного зв'язку із наслідками, а сенс кожної події є не більшим того впливу, який вона мала безпосередньо на конкретних індивідів, що брали в ній участь. Що це, як не вишуканий неопозитивістський мінімалізм, заправлений значною часткою скепсису та, як не важко в це повірити, конститутивного алогізму. Карл Поппер - це Карл Поппер.
<>Історичний метод Франсуа Фюре зовсім інакший. Фюре здійснює повномасштабні дискурси в сфери металогіки історії та вже на їхній основі аналізує цікаві йому явища. Історія, за Фюре, є творчим міркуванням людства на тему морально-етичних цінностей, які визначають буття людини як благої істоти. В жодному разі не можна підозрювати видатного французького історика в тому, що він розкладає історичний процес на „плюси" й „мінуси" логічної інтерпретації, примушуючи свого читача лише сприймати, лише погоджуватись. Фюре не такий - він дійсно приголомшує глобальністю та точністю свого розуміння історичного процесу, але не примушує до однозначних оцінок, безглуздих одноденних переконань чи нічим не підтвердженої віри в добро та зло.

„Я бачив комунізм" - ось як можна було б визначити основний мотив, в якому лунає авторський голос Фюре. Перебуваючи протягом декількох років в лавах Французької комуністичної партії, цей історіософ здійснив майже неможливе - він не тільки зміг усвідомити весь негативний потенціал марксистсько-ленінської доктрини з її сталінськими інтерпретаціями, котрі забризкали кров'ю ледве не всю планету, але й проаналізувати деталі анти-людських механізмів цієї ідеології. Дозволю собі одне уточнення - саме ідеології. Комунізм не можна назвати ні вченням, ні, тим більше, філософією - це ідеологія і тільки ідеологія. Ідея та її втілення в життя. Жодної логіки, жодних пояснень чи апеляцій.

Досліджуючи історію комуністичної ідеї в ХХ сторіччі, Франсуа Фюре показує, як вона запалювала душі людей, змушуючи їх віддавати свої життя - в прямому й переносному значеннях цього слова - за перемогу заповітів Ілліча. Запалення месіанської ментальності російського народу, збудженого суспільними та ідейними рухами ХІХ століття, та філософськи обґрунтований матеріалізм в поєднанні з вірою в класовий критерій суспільного поступу народили ту ідеологію, жертвами якої стали всі ми - і українці в першу чергу. Замовчаний голодомор 1932 - 1933 років, внаслідок якого загинули за різними підрахунками від 7 до 10 мільйонів українців, найкраще показує химерне звіряче обличчя адептів комуністичної ідеї, замазане невинною кров'ю і неймовірними стражданнями величезної кількості людей. Голодомор замовчували, тому що в нього не хотіли вірити - ні в СРСР, ні поза його межами. Фюре в своїй книжці додасть до цих слів іронічне „Всесвітя чарівність Жовтня..." (такою є назва одного з розділів книги).

Я хотів би особливо відзначити одну дуже важливу думку, котру озвучив Фюре. Здається, ніхто не буде сперечатись із тим, що комунізм і фашизм - це дві тоталітарні ідеології, що безпосередньо загрожують мирному існуванню людства. Але разом із тим, якщо фашизм заборонений в усіх цивілізованих країнах на законодавчому рівні, то комунізм досі вважається чимось безпечним, придатним до політичного культивування. Це можна підтвердити фактом існування комуністичних партій в державах, що перебували під радянською окупацією, в тому числі й в Україні. Фюре пояснює цей феномен - перемігши у другій світовій війні, СРСР отримав статус недоторканності своєї ідеології. Бавлячись із риторикою анти-фашизму, Комуністична партія Радянського Союзу, змогла забезпечити собі безперешкодне існування в якості ідеології-переможиці гітлеризму. Таким чином була створена дуже потужна і впливова за своїми наслідками ілюзія, наче комунізм став головним фактором перемоги в другій світовій війні. В полон цієї ілюзії потрапили багато людей, в тому числі й у середовищі інтелектуалів.

У своїй книзі Франсуа Фюре уважно розглядає особистості лідерів КПРС - Леніна, Сталіна, Хрущова, Горбачова. Ким були ці люди? Безжалісними вбивцями, вправними ідеологами, психічно хворими? Чи навпаки - рятівниками Росії, її героями, кумирами, вождями до світлого майбутнього? В цьому питанні Фюре не влаштовує ніяких експериментів. Він проводить лінію розрізнення в характеристиці феномену комуністичного вождізму на хронологічній ділянці 1953 - 1956 років. Це рік смерті Сталіна та рік проведення знакового ХХ з‘їзду КПРС, на якому Хрущов офіційно визнав помилки й хиби сталінської політики. До цього хронологічного водорозділу престіл Радянського Союзу був займаний холоднокровними тиранами, після цього - амбітними лідерами кабінетних партійних ігор; „апаратниками", як їх називає Фюре; учнями сталінської школи. І хоча вони залишалися подекуди не менш жорстокими, зокрема в своїй боротьбі з релігією, все ж якесь усвідомлення ними потреби миру й порозуміння з світовою громадськістю почало з'являтися.

Початком кінця Радянського Союзу стала, за ствердженням французького історика, діяльність розчарованих у комунізмі інтелектуалів - Василя Гроссмана, Бориса Суваріна, Андрія Сахарова. Окремо він відзначає Александра Солженіцина та Бориса Пастернака, яких можна назвати скоріше не розчарованими у комунізму інтелектуалами, а інтелектуалами з широко розплющеними на комунізм очами. Звичайно, до цього ряду потрібно записати й самого Франсуа Фюре, чиї дослідження в галузі історії комуністичної ідеї стали потужною зброєю, з котрої прозвучав не один влучний постріл в бік комунізму.

Хрущов, прийшовши до влади після смерті Сталіна, зрозумів, що СРСР не може більше існувати в режимі абсолютної інтелектуальної несвободи і фактично дозволив людям говорити й писати з меншим острахом, ніж до цього. Цим самим він створив передумови для знищення СРСР. В хрущовську добу виникає явище організованого дисидентства, демократичних та правозахисних гуртків, самвидавівської літератури, в якій відверто й цілеспрямовано здійснювалося обвинувачення радянської влади на основі суду совісті, честі, правди, справедливості. Чи Хрущов розумів, що він робив, коли розвінчував культ Сталіна та впускав струмінь повітря до інтелектуальної атмосфери СРСР? Так, він розумів. З однієї сторони, він боявся сам стати жертвою інтриг „апаратчиків", а з іншої - сподівався, що інтелектуали-комуністи зможуть вберегти своє ідеологічне панування навіть за умов хоч і ледве помітної, та все ж конкуренції в літературній та публіцистичній сферах. Франсуа Фюре говорить, що в діях Хрущова грав велику роль також і елемент випадковості - і з цим справді важко не погодитись.

Розкриття феномену комунізму - важлива й гідна справа, значення якої в сьогоднішніх суспільних реаліях не можна применшувати. Загрози, що ними вагітна комуністична ідеологія, досі не поставлені однозначно за межі можливого. Тоталітаризм ленінсько-сталінського типу, здається, повністю відійшов у минуле, але говорити про те, що знищені передумови для його повернення, ще поки зарано. Тут є над чим працювати. І серйозною теоретичною допомогою для роботи в цьому напрямку є „Минуле однієї ілюзії" Франсуа Фюре.

           

 

 
< Попередня


Координати:

вул.Полупанова, 10,
парафія св. Катерини,
Центр богословських досліджень
м.Київ (Виноградар),
тел.: 8 (044) 360 24 02
моб.: 8 (098) 452 22 05
e-mail: vira_batkiv@ukr.net
схема проїзду >>