Українська християнська культураУкраїнська християнська культура
Асоціація дослідників та шанувальників
Про сайт Актуальне Календар Альманах Фотогалерея Форум Контакти
на головнунаписати листа
Головна arrow Святині arrow Агіографія arrow Святокиївський богатир. Звідки був родом Ілля Муромець?
Теми:
Історія, історіософія
Богослів'я, філософія
Ми - громадяни України
Ойкумена України
Святині
Українська мова та її застосування
Українська християнська література
Шедеври культури та її творці






Останні новини:
У Львові відкрили першу в Україні лабораторію фольклористичних досліджень
20.07.2010
У Львові відкрили першу в Україні лабораторію фольклористичних досліджень

Усі бажаючі зможуть висловити думки стосовно конкурсних проектів пам’ятника митрополиту Андрею Шептицькому у Львові
14.07.2010
Усі бажаючі зможуть висловити думки стосовно конкурсних проектів пам’ятника митрополиту Андрею Шептицькому у Львові

Вийшов путівник «Дванадцять маршрутів Київщиною»
11.06.2010
Вийшов путівник «Дванадцять маршрутів Київщиною»

Вийшов диск з українською середньовічною музикою «Терра козацька»
10.06.2010
Вийшов диск з українською середньовічною музикою «Терра козацька»

Перша в історії України широкомасштабна збірка пам’яток державотворення від Києворуської доби до сьогодення
10.06.2010
Перша в історії України широкомасштабна збірка пам’яток державотворення від Києворуської доби до сьогодення





Святокиївський богатир. Звідки був родом Ілля Муромець? | Друк |
26.03.2008 
Володимир СЕЛЕЗНЬОВ, історик, Дніпропетровськ   

Святокиївський богатир. Звідки був родом Ілля Муромець?
Усім нам з дитинства знайомі казкові персонажі билинних богатирів. Герої народного епосу, вони стали уособленням хоробрих захисників рідної землі від набігів кочових орд. Саме слово «богатир» тюркського походження. Вперше воно зустрічається в Іпатіївському літописі в розповіді про татарських воєвод під 1240, 1243 і 1263 роками. Для визначення поняття, яким сьогодні є слово «богатир», у давньоруській мові аж до XIII століття вживалося слово «хоробр» або, з церковнослов’янським забарвленням, «хоробрий», яке згодом перетворилося на епітет «хоробрий». Таким чином, словосполучення «хоробрий богатир» — тавтологія, тобто, як «масло масляне».

 

 

Безсумнівно, центральною фігурою богатирського епосу є Ілля Муромець. Про нього існує найбільша кількість билин. Близько тринадцяти самостійних сюжетів про Іллю є тільки в класичному билинному епосі. Крім того, про нього складено казки та козацькі пісні оригінального змісту. Відомі також лубкові обробки історій про Іллю Муромця. Напевно, багато хто добре знайомий із сюжетами основних подвигів цього популярного епічного героя. Менш відомо, що билинний богатир Ілля Муромець вшановується православною церквою як святий. Останки богатиря й сьогодні покояться в одній із печер Києво-Печерської лаври, у скляній гробниці, разом із гробницями інших київських святих.

 

Наші предки анітрохи не сумнівалися в тому, що Ілля Муромець — реальна особа, воїн, який служив київському князю, потім подався у ченці й після смерті його було канонізовано православною церквою. Сьогодні важко вирішити, наскільки достовірна фігура преподобного Іллі. У Києво-Печерському патерику, складеному на початку XIII століття, він не згадується. Офіційно Іллю Муромця було канонізовано лише в 1643 році разом із 69 угодниками Києво-Печерської лаври. Найперше зображення святого Іллі Муромця, що дійшло до нас, — гравюра з Києво-Печерського патерика середини XVII століття. Можливо, що йдеться про зовсім іншу людину з ім’ям богатиря, з яким його згодом ототожнили. Однак не можна виключити і ймовірність того, що в древній лаврській печері справді похоронений реальний прототип героя билинного епосу.

 

Традиційна російська історіографія, в тому числі радянська й пострадянська, однозначно трактує Іллю Муромця як втілення духу російського народу, і зокрема — російського селянства. Однак історичний Ілля Муромець, який став прототипом билинного героя, насправді не був ані селянином, ані, що найцікавіше, навіть муромцем.

 

Звичний зачин билинних сказань, де Ілля виїжджає «Из того ли то из города из Мурома, из того ли села да Карачарова», здавалося б, не залишає жодних сумнівів у тому, що він родом із російського міста Мурома, неподалік від якого й досі є старовинне село Карачарово. Але билинний Ілля Муромець, виявляється, був відомий у Південній Русі задовго до перших записів російських билин наприкінці XVIII— XIX ст. У документальному джерелі ім’я відомого героя вперше згадано в 1574 році в листі українського магната Філона Кмити Чорнобильського до троцького кастеляна Остафія Воловича, в якому він говорить про силу «Ilii Muravlenina i Solowia Budimirowicza». Кмита обіймав у Великому князівстві Литовському посаду старости в прикордонному з Московською державою місті Орші. Обов’язки його були дуже клопітливі: він повинен був через вивідувачів дізнаватися про всі події «на Москві», доносити про них польському королю і бути завжди напоготові відбити напад ворога. У своєму листі Кмита скаржиться на своє сумне становище, на холод та голод, від якого він потерпає від нестачі провізії, внаслідок неуваги до нього з боку короля. Кмита пригадує епізод із київського дружинного епосу про витязя Іллю і застосовує його до свого власного становища: подібно до того, як у князя Володимира з’явилася потреба в силі Іллі Муравленіна та Солов’я Будимировича, так настане момент, коли й королю знадобляться його сили. Примітний тут і той факт, що Філон Кмита був нащадком чорнобильського державця Кріштофа Кмити, який у 1524 році з Сеньком Полозовичем брав участь у формуванні загону київських козаків, які здійснили потім похід проти ординців на Тавань.

 

Наступною згадкою про Іллю є свідчення Еріха Ляссоти. Посланник австрійського імператора Рудольфа II Еріх Ляссота, який побував проїздом у Києві в 1594 році, прямуючи з дипломатичною місією до запорожців, у своїх шляхових замітках пише про побачену ним у київському Софійському соборі місцеву визначну пам’ятку, зруйновану гробницю богатиря: «У другому вівтарі була гробниця Єльї Моровліна (Morowlina), він був знатний герой, або, як кажуть, богатир, гробниця ця нині зруйнована, але інша гробниця його товариша ще ціла в тій самій каплиці».

 

Заслуговує на увагу і той факт, що у найдавніших списках билин (XVII ст.) ім’я Іллі звучить як Муровець. У рукописах XVIII століття до нашого часу дійшли найдревніші прозаїчні перекази билини про Іллю Муромця та Солов’я-розбійника. Її списки розподіляються на дві редакції: «себезьку» (в ній Ілля на шляху з Мурома до Києва звільняє м. Себеж) та «чернігівську» (в ній богатир звільняє м. Чернігів). Усі варіанти давнішої «себезької» групи сходяться до одного джерела XVII століття. Найближчий до протографу список називає Іллю не «Муромцем», а «Муровцем», «уродженцем міста Морова». Відомі й південноруські (українські) списки таких переказів. Так само у фінських переказах билин ім’я богатиря передається як Muurovitza, на Дону є козацька билина про Іллю Муровича, у іспанця Кастильо, який жив у Росії наприкінці XVIII століття — Ilia Muravitz.

 

Усе це вказує на те, що найдавнішою формою імені Іллі було — не Муромець, а Муравленін, Моровлін, Муровець. Ці форми більш древнього прізвиська Іллі (з XVI ст. і до кінця XVIII ст.) змусили дослідників вивчити назву різних міст та місцевостей у Київській Русі. Вивчення привело до констатування існування цілої низки назв, дуже близьких до старого прізвиська Іллі. Так, наприклад, на Волині поблизу міста Дубно звертали увагу на місцевість під назвою Муравіца. Однак більшість дослідників пов’язують походження прізвиська Іллі з древнім Чернігівським князівством, із такими його містами, як Моровійськ та Карачев. Таке припущення повністю узгоджується з історією: протягом понад двох століть (з XI по XIII) Чернігів відіграє роль суперника Києва у силі, багатстві та славі. Чернігівське князівство є ареною, де відбуваються численні воєнні сутички російських князів один з одним або з половцями. Сюжет билини, що зображає звільнення Чернігова, є, безсумнівно, відгомоном історичних подій, пов’язаних із ім’ям цього міста.

 

Сьогодні в Чернігівській області є місто Моровськ, яке відповідає давньоруському місту Моровійську. Перша згадка про Моровійськ зустрічається в літописах під 1139 роком. Саме в цьому місті Ярополк Київський укладає мир із Всеволодом Ольговичем. У 1152 році Ізяслав дорогою до Чернігова, який було взято в облогу Юрієм Долгоруким та половцями, зупиняється поблизу Моровійська, через два роки — в 1154 році — Юрій Долгорукий під час походу на Чернігів зупиняється поблизу цього ж міста. Святослав Чернігівський під 1159 роком, перераховуючи належні йому міста, називає, між іншим, і Моровійськ. У 1160 році до Моровійська приїхав Святослав Мстиславович для укладання союзу, а в 1175 році Олег Святославович Новгород-Сіверський у боротьбі з Святославом Всеволодовичем спалює його місто Моровійськ.

 

На кордоні Чернігівського та Новгород-Сіверського князівств знаходилося місто Карачев, згадуване в літописах уперше з 1146 року: під час усобиці з чернігівськими князями Новгород-Сіверський князь Святослав Ольгович, не сподіваючись утриматися у своєму місті, вирушив до Карачева, розорив його і втік далі до в’ятичів. Уклавши мир близько 1155 року, Святослав виміняв собі Карачев. Потім Карачев стає надбанням Святослава Всеволодовича Київського (одного з героїв «Слова о полку Ігоревім») і служить для київських князів базою у боротьбі з половцями та Рязанню.

 

Уперше муромо-карачаровську локалізацію богатиря піддав сумніву ще в XIX столітті відомий дослідник билин В.Ф. Міллер. Він звернув увагу, що про муромське та карачаровське походження богатиря немає й слова у найархаїчніших записах билин (на думку В.Ф. Міллера, такими є ті з них, де не згадується ще про козацтво Іллі Муромця, а сам він називається не старим, а «добрим молодцем», молодим богатирем). Коментуючи лист Кмити Чорнобильського, В.Ф. Міллер помітив, що Кмита, литовський підданий і ворог Москви, який успішно обороняв литовський кордон від московських ратних людей, навряд чи в Іллі Муравленіні бачив «мужика із московського міста Мурома». На цій підставі та, вказуючи на інші найдревніші варіанти імені Іллі, дослідник зробив висновок про те, що прізвисько відомого богатиря Іллі «Муромець» спочатку не пов’язувалося зі старовинним російським містом Муромом, а мало на увазі якийсь інший географічний орієнтир. На думку В.Ф. Міллера, Муром у билинах став пізнішою заміною міста Моровська Чернігівського князівства.

 

Прихильники муромського походження богатиря (Д.С. Лихачов, Б.А. Рибаков та інші) вважають, що південноруське місто Моровськ, яке лежало на шляху з Чернігова до Києва, не підходить на роль загадкового «граду Морова». На їхню думку, відстань від Моровська до Києва дуже мала, щоб поїздка з нього до Києва оспівувалася в билинах як богатирський подвиг, а більш природним був шлях до Києва з Мурома через Чернігів. Однак, якщо звернутися до звичайної географічної карти, то не можна не помітити, що Муром, Карачев, Чернігів, Моровійськ та Київ лежать практично на одній лінії. Тобто «дорожка прямоезжая» з Мурома неодмінно проходила б через село Дев’ять Дубів поблизу Карачева, де й «гніздився» Соловей-розбійник. Таким чином, Ілля Муромець повинен був спочатку битися з Солов’єм, оскільки йому жодним чином не об’їхати «те леса, Брынские, ту речку Смородинную», а вже потім потрапити до Чернігова. Однак, як випливає з билини, Ілля спочатку звільняє Чернігів, а лише потім вирушає на пошуки Солов’я-розбійника.

 

Враховуючи, що Моровськ був чернігівським містом, звичайним було, що, перш ніж вирушити на службу до київського князя, Ілля мав спершу послужити Чернігову. Вказівку на це бачимо і в самому тексті билини. Так, батько й мати, відпускаючи Іллю на його прохання до Києва, говорять, щоб він їхав через Чернігів. За іншим варіантом билини, Ілля сам просить у батька благословення їхати до Чернігова і вже з Чернігова вирушає до Володимира в Києві. Таким чином, немає жодного протиріччя між билинами та карачевськими переказами. Ілля виїхав із свого рідного міста Моровська до стольного Київ-граду через Чернігів, в околицях Карачева воював з Солов’єм-розбійником і з полоненим душогубом поїхав прямо до великого київського князя Володимира.

 

З історичного погляду сама експедиція проти Солов’я-розбійника могла виходити саме з Києва. Соловей-розбійник — це образ богатиря, представника племені, з яким київським князям доводилося вести боротьбу. Якщо брати до уваги, що Соловей-розбійник заліг на прямоїжджій короткій дорозі з Суздальського краю до Києва, яка проходила через територію, вкриту густими лісами, болотами, то можна припустити, що Соловей — образ богатиря з племені в’ятичів чи якогось із угро-фінських племен, що жили тут також. Літопис відзначає низку походів київських князів на в’ятичів. Під 966 роком повідомляється про те, що Святослав переміг в’ятичів та обклав їх даниною. У 981 році проти в’ятичів здійснює звитяжний похід Володимир. Коли у 982 році «заратишася» в’ятичі, Володимир знову пішов на них і знову завдав їм поразки. Такого роду зіткнення, ймовірно, далеко не всі відзначені літописом, мали породити образ в’ятицького богатиря, який жив у глухих лісах.

 

Ілля Муромець, перемагаючи Солов’я- розбійника, очищає «дорожку прямоезжую», що мало велике історичне значення і цілком відповідало історичній дійсності. Адже саме ці прямоїжджі доріжки (Дніпром — до Чорного моря, а Волгою — до Каспійського) виявлялися зазвичай перехопленими: у X—XIII ст. — хазарами, печенігами, половцями, а пізніше, з XIII по XVI ст., — волзькими чи кримськими татарами. Очищення їх від «солов’їв-розбійників», які чинили розбій на дорогах, було рівнозначне подвигу і тому оспівувалося в билинах. Таким чином, очевидно, в основі билини лежать реальні події — київська чи чернігівська експедиція (або експедиції), які посилалися княжою владою проти розбійників, а, можливо, також проти смердів-утікачів. Що ж до Мурома, то навряд чи місто, розташоване — навіть якщо рухатися по прямій лінії — за тисячу верст від Києва, і яке було спочатку племінним центром фінського племені муроми, фігурувало в древньому епосі.

 

Існує ще одна досить обґрунтована версія походження прізвиська Іллі, що пов’язує його не з чернігівським, а вже безпосередньо з київським періодом діяльності богатиря. Потрібно пам’ятати, що київський цикл билин про князя Володимира Красне Сонечко та його богатирів складався якраз у той історичний момент, коли перед древньоруською державою гостро постало питання про захист своїх кордонів. Перед лицем загрози, яка насувалася з боку Великого Степу, першочерговим було завдання перекрити ворогу підступи до «матері міст руських». І Володимир переходить від політики походів на непокірні сусідні народи до планомірного будівництва оборонних споруд навколо Києва. Під 988 роком літописець записав: «І рече Володимеръ: «Се не добро есть мало городовъ около Кыева. И нача ставити городы по Десне и по Устрьи, по Трубешеви и по Суле, и по Стугне». Прикордонні «міста» давньоруської держави не були містами в сучасному розумінні цього слова. Це були укріплені військові поселення, а на початковому етапі свого існування — дерев’яні фортеці чи замки частокольного типу, так звані застави, головне завдання яких полягало у своєчасному повідомленні князям про напад кочовиків, а також у прийнятті в своїх стінах у лиху годину жителів навколишніх поселень.

 

Було б помилково думати, що князь Володимир особисто «ставил городы», тобто безпосередньо займався їхнім будівництвом. Здійснення будівництва могло бути доручено найбільш досвідченій та достойній людині, яким і міг бути Ілля. «Под славным городом под Киевом. На тех на степях на рыцарских Стояла застава богатырская. На заставе атаман был Илья Муромец...». За цими рядками давньоруської билини крізь морок віків так і проступають контури неприступних дубових стін на високих земляних валах, на яких несуть службу дружинники-богатирі, пильно вдивляючись у безкраї степові простори. Таким чином, Ілля своє прізвисько «Муровець» міг отримати не за назвою якогось конкретного населеного пункту, а тому, що зводив оборонні споруди, кріпосні стіни (давньоруською «муры») для захисту Києва від набігів кочовиків.

 

Образ Іллі Муромця пережив значну еволюцію. Ілля — селянський син та Ілля- козак — це більш пізні образи, створені в XVI—XVII ст. на північно-руському грунті. У реальності ж він, напевне, був київським воєводою чи великокняжим дружинником. Непевні часи наклали на нього свій відбиток, зробивши його «козаком», і, нарешті, на далекій Півночі він виявився селянським сином. Крім того, за своє довге життя образ Іллі Муромця в билинному епосі розширився за рахунок інших богатирів, витіснивши їх із деяких сюжетів, і, безсумнівно, увібрав у себе значну кількість різних бродячих сюжетів.

Газета "День", №116, субота, 2 липня 2005

 
< Попередня   Наступна >


Координати:

вул.Полупанова, 10,
парафія св. Катерини,
Центр богословських досліджень
м.Київ (Виноградар),
тел.: 8 (044) 360 24 02
моб.: 8 (098) 452 22 05
e-mail: vira_batkiv@ukr.net
схема проїзду >>