Українська християнська культураУкраїнська християнська культура
Асоціація дослідників та шанувальників
Про сайт Актуальне Календар Альманах Фотогалерея Форум Контакти
на головнунаписати листа
Головна arrow Богослів'я, філософія arrow Сучасне богослів'я arrow Іпостась і християнська антропологія: чи можливий популярний виклад?
Теми:
Історія, історіософія
Богослів'я, філософія
Ми - громадяни України
Ойкумена України
Святині
Українська мова та її застосування
Українська християнська література
Шедеври культури та її творці






Останні новини:
У Львові відкрили першу в Україні лабораторію фольклористичних досліджень
20.07.2010
У Львові відкрили першу в Україні лабораторію фольклористичних досліджень

Усі бажаючі зможуть висловити думки стосовно конкурсних проектів пам’ятника митрополиту Андрею Шептицькому у Львові
14.07.2010
Усі бажаючі зможуть висловити думки стосовно конкурсних проектів пам’ятника митрополиту Андрею Шептицькому у Львові

Вийшов путівник «Дванадцять маршрутів Київщиною»
11.06.2010
Вийшов путівник «Дванадцять маршрутів Київщиною»

Вийшов диск з українською середньовічною музикою «Терра козацька»
10.06.2010
Вийшов диск з українською середньовічною музикою «Терра козацька»

Перша в історії України широкомасштабна збірка пам’яток державотворення від Києворуської доби до сьогодення
10.06.2010
Перша в історії України широкомасштабна збірка пам’яток державотворення від Києворуської доби до сьогодення





Іпостась і християнська антропологія: чи можливий популярний виклад? | Друк |
15.12.2010 
Протоієрей Богдан Огульчанський   

    Тема триіпостасности Пресвятої Трійці, а також іпостасности людської особи є, як  довелося пересвідчитися, особливо важко сприйнятливою для звичайного «здорового» людського глузду. Наш досвід (а я викладаю православну антропологію на курсах уже не перший рік) засвідчив, що, здавалося б, класичний текст В. Лосського (В. Лосский. БОГОСЛОВСКОЕ ПОНЯТИЕ ЧЕЛОВЕЧЕСКОЙ ЛИЧНОСТИ) сприймається з великими труднощами.

    А от у цьому році – вийшло якось веселіше. Спробую відтворити бесіду.

   Поділюся деяким досвідом викладання на богословських педагогічних курсах.

   Тема триіпостасности Пресвятої Трійці, а також іпостасности людської особи є, як  довелося пересвідчитися, особливо важко сприйнятливою для звичайного «здорового» людського глузду. Власне, тому і пояснення цієї теми не може не бути антиномічним – тобто таким, що не зводиться до звичайної раціональної логіки виключеного третього. Наш досвід (а я викладаю православну антропологію на курсах уже не перший рік) засвідчив, що, здавалося б, класичний текст В. Лосського (В. Лосский. БОГОСЛОВСКОЕ ПОНЯТИЕ ЧЕЛОВЕЧЕСКОЙ ЛИЧНОСТИ) сприймається з великими труднощами. І щороку прикро за рівень несприйняття авдиторії.

   А от у цьому році – вийшло якось веселіше. Спробую відтворити бесіду.

 

Отже, ми з вами займемося такою собі грою в бісер (це для тих, хто щось знає про роман Г.Гессе J ). А категорії для цієї гри ось такі:

Особистість (личность – рос.)

Індивідуум

Природа (сутність)

Іпостась.

Чули ці слова раніше?

― Про іпостась нам недавно на «догматичному богослів’ї розповідали.

О, тим краще. Взагалі, слід бути уважними, коли ми чуємо ці слова. У філософії, психології, богослівї ці терміни означають різне, до того ж у кожній з цих галузей людської культури семантично ці поняття не тотожні із цими ж словами у розмовній лексиці.

Почнемо з поняття «індивідуум» - так простіше. Індивідуум характеризується своїми індивідуальними, окремими ознаками. Корінь слова – з латинської мови (divid, англ. divide – ділити). Тобто «індивідуальний» - відділений, відокремлений.

Що нас відділяє, відокремлює від інших? Наша різність, різна сукупність властивостей. Хто такий індивідуаліст? Як ми знаємо, це людина, яка цінує свою несхожість, відокремленість від інших.

А от подивимося, наприклад, на ось цей стіл. Подивилися? А от тепер на той. Скажіть, вони однакові, чи різні? ;)

― З одної серії, значить однакові,

Значить однакові? Тобто, їх розрізнити неможливо?

― Чому неможливо? Якщо зблизька глянути, то можливо.

Гм… То можливо, то неможливо ;). Так вони все таки різні – якщо їх можна розрізнити?

― Все таки різні.

А чим вони однакові?

― Ну, їх зробили з одного матеріялу.

Правильно. Отже, у них є дещо спільне – матеріял, або в термінах богословських – природа. Тому коректно говорити, що ці столи мають єдину природу, але індивідуальні відмінності (подряпини, нерівності тощо).

А чи можемо ми уявити, що індивідуальні відмінності цих столів не мають значення, але різність цих столів (або інших речей) має значення? Тобто, що ми чимось відрізняємо столи (чи інші об’єкти), але нехтуємо їхніми відмінностями?

― ?

Ну, наприклад, ви шанувальник, скажімо, Джона Леннона ( J). І знаєте, що на цьому стільці Леннон сидів, а на тому, такому ж, не сидів. Отже, вам важливий саме цей стілецьJ.

А, якщо узагальнити, то ці столи, мають єдину свою природу, але різні іпостасі. Тобто, так би мовити, іпостасність – це категорія, яка описує унікальність  об’єкту , незважаючи на те, що за природою він такий самий, як інші об’єкти цього ж типу.

А тепер перейдемо до людей. Усі люди – єдині за своєю людською природою. Що ж нас відрізняє? Звісно, нас відрізняють наші індивідуальні природні особливості, ми – різні індивідууми. Але чи є істотним збереження індивідуальности людини при її удосконаленні, обожненні?

Ось як відповідає Володимир Лоський:в праці  «Богословское понятие человеческой личности»:

По всей видимости, ради того, чтобы быть последовательными, нам необходимо отказаться от обозначения индивидуальной субстанции разумной природы термином «личность» или «ипостась». В противном случае несторианский спор может показаться только словопрением: одна или две ипостаси во Христе? Две, если в первом случае (когда мы говорим о Божественной Ипостаси) «ипостась» обозначает несводимость к природе, а во втором (когда речь идет об ипостаси человеческой) — индивидуальную человеческую субстанцию. Но если в обоих случаях мы имеем в виду несводимость личности к природе, тогда во Христе одна Ипостась, одна Личность. И этот отказ от признания во Христе двух личностных и различных существ будет означать, что в человеческих существах мы также должны различать личность, или ипостась, и природу, или индивидуальную субстанцию.

...Если это так, то понимание ипостаси, личности, человека как части его сложной индивидуальной природы оказывается несостоятельным. И это в точности соответствует несводимости ипостаси к человеческому индивидууму, в чем мы убедились, когда говорили о Халкидонском догмате. С другой же стороны, пытаясь отличить ипостась человека от состава его сложной природы — тела, души, духа (если принимать эту трехчастность), — мы не найдем ни одного определяющего свойства, ничего ей присущего, что было бы чуждо природе (φύσις) и принадлежало бы исключительно личности как таковой. Из чего следует, что сформулировать понятие личности человека мы не можем и должны удовлетвориться следующим: личность есть несводимость человека к природе. Именно несводимость, а не «нечто несводимое» или «нечто такое, что заставляет человека быть к своей природе несводимым», потому что не может быть здесь речи о чём-то отличном, об «иной природе», но только о ком-то, кто отличен от собственной своей природы, о ком-то, кто, содержа в себе свою природу, природу превосходит, кто этим превосходством дает существование ей как природе человеческой и тем не менее не существует сам по себе, вне своей природы, которую он «воипостазирует» и над которой непрестанно восходит, ее «восхищает»

Якщо придивитись уважно до цього тексту, осмислити його, то ми побачимо, що ми можемо помислити як іпостасність Боголюдини Ісуса, так і  іпостасність  людини, і навіть  іпостасність  (перепрошую!) стола – хоча це не зовсім те ж саме (але про це далі). Можна привести й іншу (теж спрощену) ілюстрацію. От, скажімо, дерево пальма несе дві господарські функції: як джерело деревини та як джерело фініків. Умовно кажучи, їжі. Але ми не можемо вважати, що у пальми дві іпостасі – та, що відповідає за функцію деревоносности та за функцію поживности. Кожне окреме дерево пальма має одну, свою іпостась.

Так і кожна людина має свою іпостась, яка не зводиться до її людської природи. А у Боголюдини Ісуса Христа та ж сама Іпостась, що й у Сина Божого, «Бога істинного від Бога істинного» ще до його «вочеловіченія» (до того, як Він став людиною).

А тепер про особистість. Тут треба розрізнити особистість з точки зору психології та з точки зору богослів’я. В загальній психології ми можемо говорити про особистість людини, згадуючи усі її якості, риси характеру, особливості мислення та почуттів, тобто, інакше кажучи – описуючи її природу. В соціальній психології людина характеризується своїми стосунками з іншими людьми, інакше кажучи – людину визначає не стільки її внутрішній суб’єктивний світ, скільки її взаємини з іншими людьми, зі світом (згадаємо тут назву книги митр. Йоана Зізуласа «Буття як спілкування»). А чим відмінний термін «особистість» у богослов’ї?

Тут ми зустрінемося з тим, що є принаймні два розуміння. Історично перше з них, наскільки мені відомо, в православному богослов’ї озвучив св. Феофан Затворник у праці «Начертание христианского нравоучения»:

"Общее устройство природы человеческой определяется сочетанием разных сил ее и способностей и разных частей ее состава. Так, все разнообразие наших внутренних действий сознаваемых сводится к трем исходным началам или силам: познающей, желающей и чувствующей. Все же силы сии сосредотачиваются  и сходятся в нашем лице, в нашей личности, в том, что говорит в нас: я, которое есть слияние и нераздельное единство всех сил. Они в нем сцентрированы и исходят из него, как из фокуса”.

Суттєвими властивостями лиця (особистости) людини святитель Феофан називає свідомість і самосвідомість, а також «розумно-свобідну самостійність».

Сознание ― “это такое свойство, по коему человек, утверждая свое собственное бытие и бытие вещей вне себя, отличает их от себя, отличает их от себя, а себя от них, говорит о себе — я, а не они, а о тех — они, а не я. Оно получает название самосознание, когда обращается внутрь, к себе исключительно".

В іншому місці св. Феофан Затворник пише про те, що усвідомлювати себе — означає усвідомлювати своє дійсне положення  та свої взаємини. Самосвідомість же - це свідомість власне моральна, "в якій людина усвідомлює себе особою, зобов’язаною до цілеспрямованої діяльности, до справ підзвітних, таких, що піддаються звіту".

Розумно-свобідна самостійність. "Самостоятельность, свойственная человеку, отличается разумностью и свободою. Разумность требует, чтобы действия располагались по своему усмотрению, своим целям и своеличному распоряжению разумному. Признаком его отличительным есть то, что мысль всегда предшествует желанию; напротив, где желание правит мыслию, там отсутствие или неблагосостояние сего свойства не подлежит никакому сомнению.

Отже, з цитованого випливає, що особистість поєднує і зосереджує всі природні (зокрема: пізнавальну, чуттєву та воліючу) сили душі. Тому у викладі святителя особистість не відділена від природи людини і не протиставляється їй (як у Лоського). Я смію міркувати, що в такому розумінні особистість можна ототожнити з духом людським (точного та однозначного загальновизнаного означення духу, до речі, також немає).

Друге розуміння особистости у відомих богословів 20 ст. уже згаданого Лоського та у Христоса Яннараса. Яннарас (його дехто називає «православним екзистенціалістом») ототожнює іпостасність людини зі здатністю до особистісного буття. Ось уривок із книги " Віра Церкви. Вступ до православного богослів’я ":

"Ми б сформулювали православне церковне розуміння "образа Божого" в людині так: Бог обдарував людину здатністю бути особистістю, тобто реалізувати своє життя згідно модусу Божественного буття. Сама Божественність Бога є особистісне існування, Трійця особистісних Іпостасей, Які реалізують буття Боже, Божественну природу як любов, вільну від будь-якої необхідности…

Цю здатність особистісного існування і зафіксував Бог в людській природі... Кожна людська істота являє собою особистісну екзистенцію, здатну "іпостазувати" своє життя як любов, як свободу щодо обмежености тварної природи і якої б то не було необхідности, тобто за образом існування нетварного Бога.

Скажемо ще простіше: Бог є одночасно одна Природа і три Іпостасі; людина є одночасно одна природа і множина іпостасей; Бог єдиносутнісний і триіпостасний; людина – єдино сутнісна і багатоіпостасна. Різниця природ, прірва між тварним та нетварним може бути подолана на рівні модусу існування, спільного обом природам, суть якого в особистісному бутті. Ця істина явлена нам Божественним воплоченням в Особі Ісуса Христа.

Людина є образ Божий. Це означає, що кожен з нас має можливість реалізувати своє життя як особистість і в цьому уподібнитися Христу; реалізувати його як любов і свободу від природної необхідности - і у цьому слідувати Божественним Особам Трійці».

Отже, ми бачимо дві тенденції визначення особистості. Повторимо, перша – особистість – це, так би мовити, автокефальне «я» людини. Але воно описується через певні природні якості («катафатичне»). А друге – не описуване («апофатичне»). Мабуть, в сучасній традиції можливі обидва способи описання.

― А тепер іще одне питання? В який момент людина стає особистістю?

― ?

― Ми можемо прослідкувати земне життя людини як окремої істоти від того моменту, як зародок стає людиною в материнській утробі, до смерти. Цей проміжок людина існує як біологічна істота. А коли вона існує як особистість?

― В якому розумінні «особистість»?

― Правильне питання. Уточняю. Особистість в розумінні Лоського і Яннараса. Тобто, як екзистенція, яка не зводиться до природи.

Так от, в такому розумінні ми повинні говорити, що особистість людини починається із зачаття і не завершується земним існуванням (на відміну від іпостасі інших об’єктів та істот на землі), а простягається до вічности. Лише слід додати, що повнота життя людини без її природи неможлива.

 
Наступна >


Координати:

вул.Полупанова, 10,
парафія св. Катерини,
Центр богословських досліджень
м.Київ (Виноградар),
тел.: 8 (044) 360 24 02
моб.: 8 (098) 452 22 05
e-mail: vira_batkiv@ukr.net
схема проїзду >>