Українська християнська культураУкраїнська християнська культура
Асоціація дослідників та шанувальників
Про сайт Актуальне Календар Альманах Фотогалерея Форум Контакти
на головнунаписати листа
Головна arrow Богослів'я, філософія arrow Культурологія. Християнський погляд arrow Культура vs міфологія або про міфо-логічність та міфо-нелогічність нашого релігійного життя.
Теми:
Історія, історіософія
Богослів'я, філософія
Ми - громадяни України
Ойкумена України
Святині
Українська мова та її застосування
Українська християнська література
Шедеври культури та її творці






Останні новини:
У Львові відкрили першу в Україні лабораторію фольклористичних досліджень
20.07.2010
У Львові відкрили першу в Україні лабораторію фольклористичних досліджень

Усі бажаючі зможуть висловити думки стосовно конкурсних проектів пам’ятника митрополиту Андрею Шептицькому у Львові
14.07.2010
Усі бажаючі зможуть висловити думки стосовно конкурсних проектів пам’ятника митрополиту Андрею Шептицькому у Львові

Вийшов путівник «Дванадцять маршрутів Київщиною»
11.06.2010
Вийшов путівник «Дванадцять маршрутів Київщиною»

Вийшов диск з українською середньовічною музикою «Терра козацька»
10.06.2010
Вийшов диск з українською середньовічною музикою «Терра козацька»

Перша в історії України широкомасштабна збірка пам’яток державотворення від Києворуської доби до сьогодення
10.06.2010
Перша в історії України широкомасштабна збірка пам’яток державотворення від Києворуської доби до сьогодення





Культура vs міфологія або про міфо-логічність та міфо-нелогічність нашого релігійного життя. | Друк |
28.07.2010 
Протоієрей Богдан Огульчанський   

    Подається для читача доповідь, проголошена на міжнародній конференції "Успенські читання", вересень 2009 р.

    Основні роздуми автора - про проблему відділення міфологічного типу мислення від інших, стосується також і нашого часу.

         

            Образно-чуттєві символи є важливими для релігійного життя, і це стосується не тільки християнства. Але на чуттєвих образах і символах ґрунтується не тільки релігія, але і міфологія. Тому важливо в наш час - час ґлобалізації та загального синкретизму визначитися - як співвідноситься в наших умовах культуротворчість і міфотворчість? Наскільки важливо християнину розрізняти релігійну і міфологічну символіку? Яким чином?


                Інший аспект міфу, що вимагає розгляду - його місце в просторі культури. Культурна матриця суспільства формується з різноманіття символів і архетипів декількох різних культур. Можна поставити питання: що в сучасній християнській культурі міфо-логічне, а що міфо-нелогічне? Про це - роздуми автора.

       Феномен міфу в історії культури зазвичай розглядають подвійним чином: як природне явище в донаукових бачення світу людиною і як явище сучасної колективної нераціональної свідомости.      

         Як з'ясували свого часу вчені, міф спирався на нерозвинене (дологічне) мислення (Л. Леві-Брюль), в термінах психології - на наочно-дієве, емоційно-практичне мислення, сенсомоторний інтелект (Ж. Піаже). Таким чином, ґносеологічним джерелом міфів є емпіричне мислення, яке спирається в перетвореній формі на стійкі нерозчленовані чуттєво-розумові конструкти уяви (міфологеми), які породжують некритично традиційоналістську модель пізнання світу.

            Міфологічний синкретизм свідомости проявляє себе при переході до рефлективної (дискурсивної) діяльности розуму, але в силу художніх здібностей людини, обмежености кола знань та суспільної практики, прагнення до опори на ірраціональні точки опори в пізнавальній діяльності, навіть високорозвинений інтелект конкретної особистости не застрахований від традиціоналістськи прийнятих міфів [1 ].

            Сучасні міфи є засобом самовизначення й зміцнення у своїй ідентичності соціальних, етнічних, релігійних груп у культурно-історичному просторі. У цьому контексті про міф слід говорити як про деяку спрощену емоційно-образну картину світу, яка дозволяє носію міфу уникати необхідности поєднати і прийняти в своє світобачення непереборні протиріччя.

            Сучасні міфи, безумовно, мають ідеологічний аспект. Суттю ідеологічного феномена міфу є те, що він є спосіб і зміст латентного ідеологічного впливу на суспільство як система спрощено й перекручено нав'язаних соціуму фактів.

          У формальній системі освіти, а також в ході соціялізації, в процесі дорослішання особистости раціональне (дискурсивне) мислення, здавалося б, мало б уневажнювати міфологічні уявлення. Але насправді навіть самокритично, всебічно освічена людина не застрахована від міфологічних установок.

          Сучасна освіта (у тому числі і в духовно-релігійній сфері) залишається багато в чому догматичною. У нашого сучасника немає навички дослідження будь-якого предмета з урахуванням принаймні двох, альтернативних позицій. І навіть при наявності таких позицій людина психологічно уникає ускладнень, обираючи ту логіку, яка визначається її особистою культурно-світоглядної матрицею.

          У суспільствах, в яких одна матриця має явну перевагу (в тоталітарних і пост-тоталітарних), панує одна міфологія. У суспільстві, яке не визначився зі своєю ідентичністю (як у сучасній Україні), може відбуватися конкуренція і навіть війна різних міфів. Але те, що і в тому, і в іншому випадку суспільство живе і мислить саме міфами, а інші форми суспільної свідомости відсутні, є ознака його незрілости, інфантилізму.

          Звичайно, важко знайти приклади зрілих суспільств в цьому відношенні. Але в суспільстві, принаймні, може була наявне співтовариство незалежних незаанґажованих професійних експертів, думка яких авторитетна для всього суспільства. Тобто, в суспільстві має бути запит на інші, окрім міфів, форми суспільної свідомости та механізми доведення до громадян різних, але при цьому неміфологічних, професійних точок зору.

         Міфологія і традиційні цінності.

         У кожному суспільстві є свої традиції, свій традиційний уклад, не схильний до швидких змін. Одна з функцій міфів - презентація яскравого, переконливого образно-емоційного ряду, який підтверджує гідність традиційних цінностей.

         Міфи і простір історії.

         Напевно, з усієї сукупности міфів найчисленніші - історичні. Це можна пояснити. Минуле надає сенс майбутньому. Людина не самотня, якщо вона ототожнює себе з успіхами і досягненнями своєї спільноти. Якщо за її спільнотою (національною або релігійною) стоїть славне минуле.

         При цьому можна розрізняти як творчий потенціял міфів, так і їхню деструктивність, їхню відповідність або невідповідність моральним цінностям. Так, розповіді про історичні військові перемоги нашої спільноти над сусідами, в яких ми хороші - хоробрі, мужні й гуманні, а вони погані, боязкі і жорстокі - міфи, і при тому аморальні. Сумно, якщо в ці міфи з примусу держави залучається і Церква. Приклад - традиція 18-19 століть, за якою в РПЦ відбувалися подячні молебні й богослужіння з приводу «перемог над супостатом» на Кавказі, в Середній Азії та в інших місцях. Творчими можуть бути міфи, в яких підкреслюється діяльність нації, направлена на освоєння та окультурення історичного простору, цивілізаційні та моральні зусилля історичних діячів.

         Міфологічность і релігійність.

         Тема взаємодії міфологічного і релігійного делікатна, тому що релігійність пов'язана з наявністю безумовних цінностей, святинь. І те, що частина інформації про походження святинь і їхні властивості, можливо, має міфологічний характер, не знімає потреби віруючих в наявності святинь, побожного ставлення до них.

         Однак, якщо згадати про східно-християнську православну аскетичну традицію, то її гідним надбанням є тверезість, недовіра до емоційної екзальтації і навіть, можна сказати, уникнення різних яскравих чуттєвих образів. Скарбом Православної Церкви є внутрішній досвід переживання духовного світу, а не зовнішні яскраві, але поверхневі образи.
               Тому функційонування релігійних міфів не є сутнісною властивістю православного християнства. Вважаємо, що і в інших, принаймні, у традиційних конфесіях вітається розумний, тверезий підхід.

Розглянемо характер міфів, які, так би мовити, мешкають в сучасній релігійній свідомості.
              Міфи світоглядного плану.

        Перше - це релігійно-ідеологічні міфи. Тісно пов'язані з історичними міфами. Ці міфи доводять неодмінний і безумовний зв'язок релігії з якою-небудь певною ідеологією, формою державного устрою, доводять особливе, виняткове місце тієї чи іншої нації, країни в існуванні і розвитку цієї релігії.

        Друге - це апокаліптичні міфи. Сучасне життя бачиться як майже кінець світу. Все навколо вже зовсім жахливо (у тому числі, можливо, і всередині Церкви), і світ у цьому стані існувати вже довго не може. Перманентним психічним станом для адепта такого міфу є пригнічення, смуток, бачення всього, що оточує, в похмурих фарбах.

        Третє (близьке до другого) - це конспірологічні міфи про всесвітню змову, вороже оточення, в якому виявляється наша, істинна релігія. Вороги навколо, а деякі пробралися і в наші ряди.

        Міфи наступного типу - ті, які засновані на бажанні людини знайти вирішення внутрішніх проблем, спокій душевний, «шматочок благодаті», але без докладання необхідних для цього душевних і духовних зусиль. Людина згодна читати для цього особливі молитви, молитися перед певними іконами, їздити до старців і до святих місць з утилітарною метою. Але готова людина більше на зовнішні зусилля, ніж на внутрішні. Загалом, такі міфи можна назвати віруваннями, забобонами.
               Міфи і релігійна культура.

          Релігійну культуру можна побачити як реалізацію творчої здатности людини до творення краси і гармонії відповідно до БожественногоЛогосу і сприйняття створеного у злагоді зі своїм релігійним світоглядом. Так само вона є вираз любові до Творця і Його творіння, любові, яка може проявлятися і в прославленні, і в осягненні краси Божого світу, і в подяці, і в покаянні, і в співчутті до створеного, і в скорботі про втрату образу Божого…

          Для релігійної творчости всередині традиційної релігії велике значення має канон, який дуже важливий для збереження духовної спадковости і духовних досягнень попередніх поколінь, трансляції культурної матриці. Засвоєння і по-новому відтворення канону в нових поколіннях означає прийняття і засвоєння релігійного життя, причастя в дусі до Духа Божого.
              Серйозна релігійна культура спирається на відповідні релігійні символи, за якими стоїть духовний досвід попередніх поколінь. При цьому критерієм автентичности символу є його глибина і невичерпність. Творець і споглядач культури знають про бездонність Євангелія і євангельської тематики, значення ікони для справжньої зустрічі з духовним світом, значення духовного співу для молитовного життя.

        Саме відповідність вершинам духовної творчости і є критерій ставлення до проявів міфології у творах релігійної культури. Досвід розрізнення духовного і душевного, глибокого і поверхневого, особисто пережитого і сприйнятого шаблонно, ― необхідний для особистого вибору - що цінно, що припустимо, а що є неприпустимим і навіть шкідливо в релігійній творчості. Звичайно, необхідні і публічні обговорення тих чи інших творчих підходів і принципів.

       У міфі цінна не його прямолінійна однобічність або безальтернативність, а притчеве іносказання, антиномічність. Якщо привабливий образ міфу спонукає до відповідних рухів у душі, спонукає нас до духовного пошуку, до відповідей на питання, на які не може бути остаточних відповідей, то такий міф конструктивний. З іншого боку, у нашому світосприйнятті, і в його релігійному аспекті нам треба зберігати тверезість і свободу. У тому числі й свободу від міфологічности, а тим більше від міфо-нелогічністи.

 

     1 - Мишучков А.А.Специфика и функции мифологического сознания – М., 2000.

 

 
Наступна >


Координати:

вул.Полупанова, 10,
парафія св. Катерини,
Центр богословських досліджень
м.Київ (Виноградар),
тел.: 8 (044) 360 24 02
моб.: 8 (098) 452 22 05
e-mail: vira_batkiv@ukr.net
схема проїзду >>