Українська християнська культураУкраїнська християнська культура
Асоціація дослідників та шанувальників
Про сайт Актуальне Календар Альманах Фотогалерея Форум Контакти
на головнунаписати листа
Головна arrow Шедеври культури та її творці arrow Персоналії arrow Про Хвильового — без політики
Теми:
Історія, історіософія
Богослів'я, філософія
Ми - громадяни України
Ойкумена України
Святині
Українська мова та її застосування
Українська християнська література
Шедеври культури та її творці






Останні новини:
У Львові відкрили першу в Україні лабораторію фольклористичних досліджень
20.07.2010
У Львові відкрили першу в Україні лабораторію фольклористичних досліджень

Усі бажаючі зможуть висловити думки стосовно конкурсних проектів пам’ятника митрополиту Андрею Шептицькому у Львові
14.07.2010
Усі бажаючі зможуть висловити думки стосовно конкурсних проектів пам’ятника митрополиту Андрею Шептицькому у Львові

Вийшов путівник «Дванадцять маршрутів Київщиною»
11.06.2010
Вийшов путівник «Дванадцять маршрутів Київщиною»

Вийшов диск з українською середньовічною музикою «Терра козацька»
10.06.2010
Вийшов диск з українською середньовічною музикою «Терра козацька»

Перша в історії України широкомасштабна збірка пам’яток державотворення від Києворуської доби до сьогодення
10.06.2010
Перша в історії України широкомасштабна збірка пам’яток державотворення від Києворуської доби до сьогодення





Про Хвильового — без політики | Друк |
24.05.2010 

 Життя, обірване andante… Микола Хвильовий залишив одну з найбільших загадок після себе в історії української літератури. Трагічна крапка на стрічці життя 13 травня 1933 року. 77 років по тому цю фінальну крапку інтерпретують по-різному: хтось із літературознавців вважав, що відхід із життя Хвильового був «постановочним», якщо, звісно, таке слово можна вжити, коли говоримо про смерть.

 

Хвильовий — символ свого часу, людина загадкова. Разом із іншими загадковими особистостями початку ХХ століття він створив міф.

 

Зрештою, кожна велика епоха завжди створює в собі міф.

 

Хвильовий разом із Лесем Курбасом, Миколою Кулішем, Павлом Тичиною створили міф «золотого гомону» своєї доби.

 

Цей міф настільки загадковий, що й досі не маємо однозначного його витлумачення. Зрештою, немає ані рукописів, ані достатньої кількості свідчень, щоб зробити достеменні висновки.

 

Лише сьогодні, у ХХІ столітті, ми відкриваємо для себе скарби початку століття минулого.

 

Нова книжка, яка щойно з’явилася у видавництві «Грані-Т», — спроба прочинити двері в містеріальне ХХ століття. Це видання має назву «Арабески Миколи Хвильового». Воно привертає увагу сучасного читача до Хвильового, який «сам хвилюється і нас всіх хвилює» (В. Коряк). Хвилює й досі. Бо ми навряд чи можемо сказати, що наблизилися до розуміння цього генія. Не наблизилися, бо не існує відрубного тексту Миколи Хвильового.

 

Цей харківський митець постає складовою того естетично-світоглядного проекту, який було реалізовано майже сто років тому. Сьогодні, коли виповнилося 77 років із дня самогубства Хвильового, літературознавець Віра Агеєва, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія», вирішила, що час повернутися до діалогу з класиками, але на іншому рівні...

 

Не можна сказати, буцім Хвильовий для історії української літератури — невідома земля. Лише цієї весни з’явилося видання, котре привернуло увагу до харківського «романтика вітаїзму», — «Полювання на Вальдшнепа. Розсекречений Микола Хвильовий». Виходу цієї книжки посприяли професор історії Юрій Шаповал та професор літератури НаУКМА Володимир Панченко. Не так давно український читач мав можливість ознайомитися з працею Леоніда Плюща «Його таємниця, або «Прекрасна ложа» Хвильового». В українському літературознавстві є чимало досліджень із Хвильовим у центрі уваги.

 

Проте видання, яке підготувала Віра Агеєва (воно було презентоване в Могилянці), значно іншого ґатунку. Його завдання — показати Хвильового на тлі доби. Оскільки лише в такій «синестезійній єдності» можна усвідомити «хвилі» доби Хвильового.

 

Його мистецтво ніколи не стане зрозумілим, якщо залишати поза контекстом роботи початку ХХ століття, музичні композиції, зрештою — текстуру і стиль епохи. Модернізм, який оприявнив себе, зокрема і в українській культурі, вийшов із єдності мистецтв, що, своєю чергою, заглиблена у світоглядно-філософський зсув, який ми мали наприкінці ХІХ століття.

 

Хвильовий в історії української літератури постає, здається, «між двома силами»: як революціонер, громадський діяч, апологет політичного виру — і, з іншого боку, як схимник, містик, член масонської ложі або якогось іншого загадкового ордену.

 

Куліш, Курбас, молодий Довженко, Тичина — всі вони вийшли з «темної матерії» мистецтва, природа якої й досі незбагненна. Вони у своїй творчості реалізували європейські світоглядно-естетичні пошуки. А водночас змогли явити неповторний стиль в українській культурі. Імпресіоніст (а також певною мірою й експресіоніст) Хвильовий, імажиніст і «класицист» (або неокласик) Рильський, «кларнетист» космічного обширу Тичина, експресіоніст німецького зразка Довженко — всі вони реалізували в українській літературі повноту стильової палітри європейської культури 20-х років.

 

ХХ століття — один із небагатьох періодів української культури, коли українська художня думка нічим не поступалася світовому духовному розвою. Навпаки, можна говорити про вплив українського мистецтва (Курбаса, Довженка) на світову стильову амальгаму.

 

Назва, яку використано для нового видання, надзвичайно містка: «Арабески Миколи Хвильового». Мабуть, було б помилкою пояснювати її появу на обкладинці тим, що вона відсилає читача до назви одного з найцікавіших творів майстра — «Арабесок». Саме це слово — «арабески» — позначає особливу природу художнього мислення доби, в яку жив Хвильовий. Арабески передовсім орнаментальні, вона мають своєрідну композицію, що відображає переплетіння раціонального й ірраціонального.

 

«Арабески Миколи Хвильового» містять у собі не лише тексти письменника, а й потужний візуальний ряд, створений із окладних видань, що з’являлися в часи Хвильового, — ці книжки були в бібліотеці письменника, вони пройшли через його світогляд. Усе це дало підставу Вірі Агеєвій сказати: «Такої красивої книжки української класики я не робила ще ніколи».

 

Віра Агеєва зізналася, що одним із завдань, які вона ставила перед собою, було показати Хвильового без політики. Цій тезі завдячуємо Юрію Шереху, який у 50-ті роки минулого століття опублікував розвідку про Хвильового під такою самою назвою. «Позаполітична сторона творчости Хвильового і його кола мала величезне політичне значення. Тим, що вона виводила українську літературу і українську людину з провінційності і ставила її віч-на-віч із світом як рівного партнера», — писав Шерех. Звичайно, «романтика вітаїзму», полемічні памфлети, участь у літературній дискусії 1925—1928 рр. створили навколо майстра шлейф політичності або й заполітизованості. Лише в небагатьох літературознавців можна було натрапити на сліди, що приводять нас до іншого Хвильового (як у Л.Сеника чи Л.Плюща) — «теософа», містика, ірраціонального Фауста.

 

Зрештою, сьогодні в гуманітарному світі точаться дискусії, мовляв, стара доба «текстоцентризму» скінчилася, настає епоха візуального мистецтва. Наявність потужного «візуального ряду» в запропонованому виданні аж ніяк не відволікає читача від тексту, навпаки — допомагає зрозуміти художній метод, спосіб художнього перетворення дійсності. Презентована книжка являє спробу подолати традиційну літературоцентричність в інтерпретації мистецької історії перших десятиліть ХХ ст., показати взаємовіддзеркалення літератури й живопису.

 

Обкладинки книжок, яких торкалася рука Хвильового, дозволяють дізнатися, які мистецькі стилі розвивалися на той час в українській культурі. І головне — мистецтво початку ХХ століття було напрочуд гармонійним, без надмірів чи недоладностей. Ілюстрації до текстів Хвильового у цьому виданні — картини О.Богомазова, К.Піскорського, А.Петрицького, Г.Нарбута.

 

Книжка, яку підготували «Грані-Т» спільно з В.Агєєвою, відбиває синкретизм епохи Хвильового, а тому є ментальним зрізом історичної свідомості.

 

Свого часу літературознавці вважали, що авангард початку ХХ ст. — це прорив у російському мистецтві. Пізніше мистецтвознавець Дмитро Горбачов показав, що порухи цього авангардного руху в російській культурі прийшли з українських теренів, що прорив інспіровано з Києва. Так само й тепер: ми відкриваємо для себе Миколу Хвильового, а разом із ним — і усвідомлення того, що на початку минулого століття українська культура сягнула найвищого злету і була справжньою складовою європейської мистецької панорами.

 

«Арабески Миколи Хвильового» — спроба подолати прірву в інтелектуально-естетичному житті України. Безперечно, не всі твори Хвильового однаковою мірою цікаві для теперішнього читача (чи всі, скажімо, читатимуть абсолютно всі памфлети?). Проте «Я (Романтика)» чи «Арабески» стали безсмертними, бо вони втілюють психологію людської особистості, хай і «мутовану», покручену, надламану, а тому страшну…

 

«Арабески» — це не гра з орнаментом, а спроба з допомогою невидимих візерунків увійти в символічне поле художнього абсолюту. Кожен довершений твір, писав Шерех, має тугу за повнотою буття, а тому всі довершені твори «реалістичні» (Шерех розумів під цим поняттям особливий різновид символічного, містеріального реалізму).

 

Віра Агеєва, літературознавець:

Для такого видання ми шукали письменника з біографією, а в українській літературі ХХ ст., мабуть, це насамперед Хвильовий. Він сам собі зробив свою символічну біографію. Крім того, основна ідея книжки — представити літературу в її віддзеркаленні і взаємозв’язках із живописом, із візуальним рядом…

 "Дзеркало тижня" № 19 (799) 22 — 28 травня 2010

 
< Попередня   Наступна >


Координати:

вул.Полупанова, 10,
парафія св. Катерини,
Центр богословських досліджень
м.Київ (Виноградар),
тел.: 8 (044) 360 24 02
моб.: 8 (098) 452 22 05
e-mail: vira_batkiv@ukr.net
схема проїзду >>