Українська християнська культураУкраїнська християнська культура
Асоціація дослідників та шанувальників
Про сайт Актуальне Календар Альманах Фотогалерея Форум Контакти
на головнунаписати листа






Останні новини:
У Львові відкрили першу в Україні лабораторію фольклористичних досліджень
20.07.2010
У Львові відкрили першу в Україні лабораторію фольклористичних досліджень

Усі бажаючі зможуть висловити думки стосовно конкурсних проектів пам’ятника митрополиту Андрею Шептицькому у Львові
14.07.2010
Усі бажаючі зможуть висловити думки стосовно конкурсних проектів пам’ятника митрополиту Андрею Шептицькому у Львові

Вийшов путівник «Дванадцять маршрутів Київщиною»
11.06.2010
Вийшов путівник «Дванадцять маршрутів Київщиною»

Вийшов диск з українською середньовічною музикою «Терра козацька»
10.06.2010
Вийшов диск з українською середньовічною музикою «Терра козацька»

Перша в історії України широкомасштабна збірка пам’яток державотворення від Києворуської доби до сьогодення
10.06.2010
Перша в історії України широкомасштабна збірка пам’яток державотворення від Києворуської доби до сьогодення





Актуальне
Про кого складено пісню, або Загадка Дмитра Вишневецького | Друк |
24.08.2010 
 Прізвище Байда - досить відоме в Україні, і своєю популярністю зобов'язане двом постатям: легендарному козакові Байді, героїчна смерть якого оспівана в українській народній пісні, і першому гетьману України князю Дмитру Івановичу Вишневецькому на прізвисько Байда.

Для багатьох, можливо, здасться дивним, що я кажу про двох людей, адже у свідомості більшості ці дві особистості тотожні, і вважається, що в «Пісні про Байду» співається саме про князя Вишневецького. Адже це князь Вишневецький був страчений у Стамбулі! Адже це після його смерті у пам'ять про нього народ і склав цю пісню! Саме так вчать у школі, саме так стверджують багато істориків. Можливо, що саме так воно і було.

 
БОГОСЛУЖЕБНА ЛІТЕРАТУРА ОКУПАЦІЙНОГО ПОХОДЖЕННЯ ЯК ДЖЕРЕЛО ВИВЧЕННЯ ІСТОРІЇ ПРАВОСЛАВ’Я НА ПІВДНІ УКРАЇНИ В ПЕРІОД ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ | Друк |
03.08.2010 

Матеріали Восьмої Міжнародної наукової конференції "Церква - наука - суспільство: питання взаємодії" (Київ, 26-28 травня 2010 р.)

 

В умовах Другої світової війни (впродовж 1941-1944 рр.), значні території Півдня України поміж Дністром і Південним Бугом (т.з. губернаторство "Трансністрія") були адміністровані румунською окупаційною владою. Церковно-релігійним життям тут опікувалася надіслана з Бухаресту Румунська православна місія (РПМ, Місія), яка поряд з відродженням храмів та приходів здійснювала євангелізацію населення завдяки виданню та розповсюдженню богослужебної літератури. Цій сторінці минулого в українській історіографії приділялося вкрай мало уваги, що, власне, й спонукало нас до невеликої розвідки на цю тему.

 

 
"Мы все, советские люди, были коллаборационистами и пособниками тоталитаризма" | Друк |
22.07.2010 

Открытое письмо московскому журналисту Леониду Млечину

Уже несколько раз, выступая на канале «RTVI», Леонид Млечин категорически осуждает любое сотрудничество с нацистами. И утверждает, что те, кто воевал или находился на стороне немецких оккупантов, был на стороне зла, потому что Красная армия с 1941 года, с начала советско-германской войны, была стороной добра. И никакой пощады пособникам фашизма!

Побывав в Западной Украине, Л. Млечин соглашается с тем, что Степан Бандера для западноукраинцев — герой, но нельзя его героизировать, потому что он воевал против армии добра, а значит, был на стороне зла. И все здесь!

Конечно же, черное и белое, красное и черное — яркие контрастные цвета, как и добро и зло. Но жизнь состоит из разных цветов, полутонов, и не всегда грань между добром и злом, между разумным и неразумным четкая.

В связи с категоричностью негативных суждений господина Млечина по отношению к тем, кто сотрудничал с немецким фашизмом, а правильнее с нацизмом, возникает целый ряд вопросов, на которые хотелось бы услышать его ответы.

Один из первых — это вопрос сотрудничества Советской России, а затем СССР, с Германией в военной сфере вопреки международным соглашениям, которые запрещали немцам иметь свою военную промышленность.

 
Формули молитовного поминання державної влади в українських єпархіях російської православної церкви у 1917–1918 рр. | Друк |
16.07.2010 
Адміністратор сайту   

Матеріали Восьмої Міжнародної наукової конференції "Церква - наука - суспільство: питання взаємодії" (Київ, 26-28 травня 2010 р.)

Після Лютневої революції 1917 р. перед Російською православною церквою постала проблема необхідності внесення змін у формули молитовного поминання державної влади. 7 (20) березня Св. Синод розпорядився “во всех случаях за богослужениями вместо поминовения царствовавшего дома, возносить моление “О Богохранимой Державе Российской и Благоверном Временном правительстве ея”. Змінився не лише зміст многоліття владі, але й порядок його виголошення та символічний підтекст, що в нього вкладався. До березня 1917 р. у переважній більшості випадків Св. Синод поминався після імператора та його родини, тоді як “пост революційні” правила передбачали у всіх без винятку випадках спершу згадувати церковну владу, а потім – світську. На думку деяких російських дослідників, оперативна заміна поминання царської влади молитовним поминанням демократичного уряду, де-факто означала, також, що “Святейший правительствующий синод, провозгласил в богослужебных чинах Россию республикой” [1].

 
Соціально-психологічний аналіз стосунків православного духівництва та селянства наддніпрянської україни | Друк |
11.06.2010 
 

Не буде перебільшенням стверджувати, що суспільний статус духовної сільської інтелігенції значною мірою обумовлюється її стосунками з іншими соціальними групами. До цього спонукають різні історичні обставини. Ліквідація у 1861 р. кріпацтва призвела до позбавлення духовенства офіційного права експлуатувати селянство у власних цілях. Автоматично згадалися давні колізії селян із священиками, і в деяких місцинах священики та інші представники сільського духовенства зазнали гонінь із боку розгніваного селянства. Обрання церковних старост з парафіян було конфліктогенним поприщем у стосунках між селянами (сільською владою) та місцевим духовенством[1]. Окрім того, у народній пам'яті існував образ священика-експлуататора, який сформувався ще за часів кріпосного права. Непомірні побори за треби, святкові, похоронні та інші процесії, завищена плата за навчання дітей грамоті часто збурювали серед селян невдоволення. Окремо виникало в їхній традиційній уяві питання правомірності великого церковного землеволодіння. На думку пересічного українського хлібороба, все, що було нажите фізичною працею інших, потрібно було повернути. Всі ці та інші (об'єктивні та суб'єктивні) причини могли призвести і призводили впродовж другої половини ХІХ - на початку ХХ ст. до антагонізмів між селянами і сільськими священиками.


[1] Детальніше про це див.: Шамара С. Соціальні колізії сільського духовенства у власному середовищі, у стосунках із місцевою владою та українським традиційним суспільством (локальне дослідження) // Зб. наук. праць. - Серія "Історія та географія" / Харківський національний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди. - Харків, 2006. - Вип. 21-22. - С. 127-131.

 
«Звичайна схема» української історії | Друк |
10.06.2010 
Олег Однороженко, Український тиждень № 51 (2009)   

Сучасна Україна нагадує атлета, який має всі передумови для високих результатів та перемог, але зовсім не вірить у себе, в якого чудові кондиції, але геть бракує духовно-вольових якостей, який програв змагання ще до його початку. Україна має потенціал великої держави – численне та якісне населення, ключове геополітичне розташування, науково-технічні кадри та розвинуту промисловість.

Але при цьому більшість нашого народу й усі державні чиновники сприймають Україну як позбавлену будь-якої історичної перспективи маленьку недодержаву на задвірках третього світу.

 
Неорусинський проект | Друк |
10.06.2010 
Любомир Белей, Український тиждень № 49 (2009)   
З метою дезінтеграції українства на його найзахідніших теренах активовано русинський сепаратизм
 
Штрихи до біографії українського політичного і церковного діяча отця Михайла Тележинського | Друк |
09.06.2010 

До лідерів українського політичного і церковно-громадського життя Волині 1920-30-х рр. належав член Центральної Ради, пізніше посол до польського сейму, священик Михайло Тележинський. Його ім'я згадується у дослідженнях з історії міжвоєнного періоду[1]. Зауважимо, що відомості про Михайла Тележинського хибують багатьма неточностями, а в окремих випадках і фрагментарністю. Зокрема науковці оминають важливу подію - висвяту у священики 1936 р.

Народився Михайло Тележинський 26 січня 1889 р. у сім'ї православного священика. Освіту здобув у Київській духовній семінарії. Перші самостійні кроки на життєвій ниві здійснив як викладач співу в Учительській семінарії, керував зразковою школою при тій же семінарії, а також був учителем співу в черкаській гімназії. Через рік Тележинський створює сім'ю: 16 травня 1912 р. у церкві Живоносного Джерела с. Борщагівка Київського повіту його повінчано з уродженкою Богуслава Серафимою Караванською, донькою о. Григорія і матушки Євдокії. 9 квітня 1913 р. у молодого подружжя народився син Валентин.

[1] Див., наприклад: Кучерепа М., Давидюк Р. Волинське українське об'єднання. - Луцьк, 2001. - С. 374; Колянчук О. Увічнення нескорених. Українські військові меморіали 20-30-х рр. ХХ ст. у Польщі. - Львів, 2003. - С. 189; Zaporowski Z. Wolyńskie Zjednoczenie Ukraińskie. - Lublin, 2000. - S. 64.

 
Чаруючий дар слова. Незвичайне перетворення Михайла Максимовича | Друк |
21.05.2010 

 Від давніх часів слово відігравало неабияку роль в історичному бутті. Зі словом асоціюється феномен людського спілкування, фіксація багатоманітного досвіду наших пращурів, народження письма, культурний розвій, самобутні мистецько-художні та естетичні виміри світу... Втім, справжній світоглядний злам у розумінні вартості слова стався у добу післянаполеонівської Європи, коли романтики безпосередньо пов’язали словесність із душею, ба навіть із сутністю народу-нації. Так народилася славнозвісна «мовна програма» романтизму, яка розгорталася під знаком моральності та добра, краси й естетизму, фольклористичних, етнографічних та літературних захоплень національним буттям. Власне, романтики відкрили широкому загалу неповторну палітру європейських націй зі славною та величною історією.

 

Українським фундатором цієї «мовної програми» був М. Максимович — перший ректор Університету св. Володимира в Києві. Його захоплення українською словесністю назавжди змінило не тільки царину його наукових зацікавлень, а й інтелектуальну біографію. Ба більше, етнографічні збірники М. Максимовича виплекали нову генерацію українських інтелектуалів — харківських романтиків та кирило-мефодіївських братчиків, зокрема таких видатних діячів, як М. Костомаров та П. Куліш.

 

 
Про етнонім «русин» | Друк |
09.04.2010 
Василь Балушок   

    Як русини стали українцями

     Серед широкого загалу, і навіть серед частини науковців, досить поширений стереотип, що русинами завжди були лише західні українці. Сучасні ж діячі так званого політичного русинства на Закарпатті навіть оголошують існування там окремого русинського народу, відмінного від українців, на тій підставі, що закарпатці найдовше зберігали цю самоназву. Але річ у тому, що раніше всі українці звалися «русинами», а етнонім цей походить саме з Середнього Подніпров’я. Етнонім «русини» — перша самоназва українського народу, який пізніше, з певних причин, змінив самоназву, і до того ж не так уже й давно.

 
Одна історія пошуку сенсу історії. Частина 1. | Друк |
09.04.2010 
Священик Богдан Огульчанський   

(розмірковування з приводу прочитаної книжки В.Н. Тростнікова «Бог в русской истории»:

Издательский совет Русской Православной Церкви, М., 2008. ).

Віктор Миколайович Тростніков - один з креативних сучасних авторів російської православної публіцистики. 

На свій 80-річний ювілей Віктор Миколайович представив нову працю, що багатьох, напевно,   не залишить байдужими - книгу «Бог в російській історії». У своєму бравому публіцистичному стилі   автор переконує читача погодитися з власним баченням того, як Боже Провидіння (Промисел)  керує долею Росії. Сміливість (навіть категоричність) автора, його    переконаність у   правильності свого бачення викликають бажання відгукнутися. І заодно, для самого себе прояснити:
      - Чи можна побачити позитивний сенс в історії (зокрема, в історії Росії)?;
      - Чи можна скористатися послідовним, переконливим методом, згідно з яким ми можемо пояснити участь Провидіння у нашому минулому?

 
Пастирська та наукова діяльність єпископа Чигиринського Порфирія Успенського: особистість на тлі епохи (1860-1870-ті рр.) | Друк |
04.07.2008 
Олександр Надтока   

Надтока О.М. – кандидат історичних наук,

доцент кафедри давньої та нової історії України

Київського національного університету

імені Тараса Шевченка

 


В запропонованій статті автор висвітлює характерні риси пастирського служіння та наукової діяльности преосвященного Порфирія, єпископа Чигиринського, настоятеля київського Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря. Проблема досліджується на тлі загальної характеристики становища Руської Православної Церкви та багаторічного церковного служіння Порфирія Успенського.

Ключові слова: православна церква, християнський Схід, пастирська діяльність, чернецтво, наукова діяльність, Афон, монастир, єпископ, служіння.

В житті Руської Православної Церкви (РПЦ) 1860-1870-ті рр. були сповнені нових очікувань та відзначені низкою реформ. В умовах залежности Церкви від держави нововведення в рамках духовного відомства відбувалися саме під проводом світської влади, при цьому реформаторські заходи обер-прокурора Св. Синоду графа Д. Толстого сприяли посиленню соборного начала в управлінні Церквою, стлумленого за синодальної доби історії РПЦ. Ознаками нового часу стали епархіяльні з’їзди духовенства, практики обрання благочинних, членів благочинницьких рад, керівників духовних навчальних закладів, посилення ролі парафіяльного духовенства в управлінні семінарій тощо [5, С. 2;10, С. 4]. Життя Церкви ставало більш насиченим  і розмаїтим, зрештою, більш публічним.

 
Київська Русь - перша українська держава | Друк |
01.07.2008 
Леонід Залізняк   

Леонід Залізняк,

доктор історичних наук, професор, завідувач відділу археології кам’яного віку Інституту археології НАНУ

Від редакції сайту. Стаття Леоніда Залізняка була написана більш ніж десятиріччя тому, але її арґументи і зараз звучать дуже слушно: вона яскраво і виразно дає відповіді на ті питання, які є актуальними як століття тому, так і допіру, і, мабуть, будуть актуальними ще довго ― аж доки не виявиться логічно завершеним процес формування української нації, який іде так довго і так трудно.

У статті є ориґінальними і вартими уваги деякі тези, а саме: 1) про одночасовість первинного етногенезу тих етнічних груп як у Східній, так і у Західній Европі, на основі яких сформувався ряд сучасних европейських націй; 2) свідчення матеріальної культури (посуд, одяг) як свідчення етнічної неперервности українського народу протягом більш як тисячоліття; 3)фольклор та героїчний епос як важливі свідчення української ідентичности.

Усі держави мають конкретну етнічну належність. Цілком очевидна етнічна належність національних держав, межі яких у цілому збігаються з межами етнічних територій державного етносу (Франція, Німеччина, Польща, Чехія тощо). Однак імперії, що охоплюють батьківщини різних народів, також є державами не кількох, а якогось одного імперського етносу (Римська, Перська, Британська, Російська імперії). Якщо останню з названих "сплотила навеки Великая Русь", то хто консолідував ранньосередньовічну імперію Київську Русь? Ця проблема історичної спадщини княжого Києва - ключова як для історії Східної Европи, так і для історії України та Росії зокрема.

 
Релігійні настрої Європи: подолання конфліктів | Друк |
06.06.2008 
Іван Верстюк   
Напевно, я не помилюсь, якщо скажу, що релігійна карта Європи на сьогоднішній день значною мірою визначається наслідками колишніх релігійних протистоянь. Боротьба католиків із протестантами і православних з католиками сформувала як межі поширення релігії, так і форми її конфесійного розпорошення. Ця ж сама боротьба спричинила також і хвилі теперішньої патологічної секуляризації, коли сповідування певних релігійних норм та ведення благочестивого життя вважається чимось маргінальним, а тому воно потребує приховування і не може бути предметом публічної уваги.
 
Історія УПЦ в працях митрополита Іларіона (Огієнка) | Друк |
28.05.2008 
Микола Тимошик, доктор, професор університету ім. Т. Шевченка   

Митрополит Іларіон (Огієнко)
Дослідження з історії Української православної церкви складають значний за обсягом і широкий за проблематикою науковий набуток Івана Огієнка (митрополита Іларіона). Такими творами автор прагнув показати всьому світові, що історія  українського народу й історія Української церкви міцно злилися в одне нерозривне ціле. Адже, як висловився сам дослідник, практично з XV сторіччя православна церква в Україні стає головним суб'єктом і об'єктом української  історії, бо за оборону її цілості й чистоти православ'я, її мови, обрядів, її індивідуальності точилася й точиться справжня боротьба[i]. Коли й за яких обставин учений зацікавився релігієзнавчою тематикою?  Це сталося в неспокійні дні й тижні Української революції, коли ім'я молодого професора щойно утвореного в 1917 році Українського народного університету в Києві все частіше звучало на вустах української інтелігенції столиці. Одна за одною стали виходити тоді Огієнкові підручники й посібники, таблиці із вивчення української мови. Він часто виступав з полум'яними доповідями, промовами на різноманітних зібраннях громадських, наукових, просвітніх українських організацій.  

 
Історія українського друкарства | Друк |
28.05.2008 
Іван ОГІЄНКО (митрополит Іларіон)   

Видана 1925 р. (у Львові) монументальна праця визначного діяча українського відродження Івана Огіенка «Історія українського друкарства» більше ніж шість десятиліть зберігалася в бібліотечних спецсховах і тому практично була недоступною навіть для фахівців.

У книзі переконливо й аргументовано простежується не лише розвиток специфічної друкарської галузі в Україні від початків її заснування, а й доля самої української культури, непроста, почасти трагічна історія українського друкованого слова, яке в умовах заборон, обмежень усе ж пробивалося до читача, будило його думку, піднімало народ з колін.

Джерело: www.litopys.org.ua

Скачати книгу (rar, 385 kb)>>

 
Євразійський синдром | Друк |
28.05.2008 
Вадим Скуратівський   

В останні роки позаминулого століття і перші минулого розпочинається консервативно-романтична полеміка з ідеологією французької революції - саме у ті роки, коли неологізм "ідеологія" входив до європейського лінґвістичного вжитку.

Суб'єкти цієї полеміки цілком серйозно вважали, що французька революція - просте похідне від революційної (власне, передреволюційної) ідеології. Трохи згодом ідеологію почали вважати точним знаковим дзеркалом тієї чи тієї історичної реальності. І лише майже столітні зусилля європейської ідеології від Карла Маркса до Карла Мангайма довели, що історична реальність не є безпосереднім продовженням певної системи ідей. Остання відтворює ту реальність лише опосередковано, через безліч містифікацій, за допомогою різноманітних методів та прийомів.

 
Віра і праця в пересвідченнях митрополита Іларіона (Огієнка) | Друк |
20.05.2008 
Степан ЯРМУСЬ, о. д-р протопресвітер, Канада   
Ми щасливі, що в цей історичний і великий день маємо спільну нагоду пошанувати славного, заслуженого сина України - професора, ученого, колишнього міністра Української Народної Республіки, мецената культури, талановитого й невтомного організатора державного життя, блискучого оратора, поета, письменника, нашого найвищого учителя віри - Первоієрарха Української Греко-Православної Церкви в Канаді.
 
Гетьман Іван Мазепа як покровитель Православної Церкви | Друк |
13.05.2008 
Юрій Мицик, професор   
Постать Івана Мазепи, гетьмана України у 1687-1709 рр. до останнього часу була проскрибованою в російській та підколоніальній українській історіографії. Тільки з часу відродження незалежної Української держави у 1991р. ситуація кардинально змінилася. Однак, незважаючи на появу численних книг і статей, присвячених Мазепі, вони були переважно популярного змісту. Ненабагато кращим був стан в українській еміграційній історіографії з огляду на складні умови її існування, але там принаймні була можливість видати цінні розвідки Теодора Мацьківа (США-ФРН), Бориса Крупницького, Олександра Мезька-Оглоблина (США), Ореста Субтельного (Канада), причому останній опублікував 54 листи Мазепи до коронного гетьмана Речі Посполитої Адама Сенявського
 
КОСТЯНТИН КОСТЯНТИНОВИЧ ОСТРОЗЬКИЙ | Друк |
13.05.2008 
Митрополит Іларіон (Іван Огієнко)   
Було це 350 літ тому: в Бозі упокоївся старий князь Костянтин (Василь) Костянтинович Острозький.1
А на відповідь дзвонам острізьким ще сумніше задзвонили дзвони по всій Волині, а ще згодом - по всій Україні...
Плакав Остріг, плакала вся Волинь, плакала вся Україна...
У Бозі спочив найбільший син України, її всежиттєвий міцний і сміливий оборонець, всежиттєвий опікун і оборонець Української православної церкви проти її запеклих ворогів, - католиків та уніатів.
Дзвони сумно дзвонили, і плакала вся Україна... Упокоївся в Бозі великий князь України, останній князь її. А що ж то буде по ньому?
 


Координати:

вул.Полупанова, 10,
парафія св. Катерини,
Центр богословських досліджень
м.Київ (Виноградар),
тел.: 8 (044) 360 24 02
моб.: 8 (098) 452 22 05
e-mail: vira_batkiv@ukr.net
схема проїзду >>