Українська християнська культураУкраїнська християнська культура
Асоціація дослідників та шанувальників
Про сайт Актуальне Календар Альманах Фотогалерея Форум Контакти
на головнунаписати листа
Головна arrow Історія, історіософія arrow Популярна історія
Теми:
Історія, історіософія
Богослів'я, філософія
Ми - громадяни України
Ойкумена України
Святині
Українська мова та її застосування
Українська християнська література
Шедеври культури та її творці






Останні новини:
У Львові відкрили першу в Україні лабораторію фольклористичних досліджень
20.07.2010
У Львові відкрили першу в Україні лабораторію фольклористичних досліджень

Усі бажаючі зможуть висловити думки стосовно конкурсних проектів пам’ятника митрополиту Андрею Шептицькому у Львові
14.07.2010
Усі бажаючі зможуть висловити думки стосовно конкурсних проектів пам’ятника митрополиту Андрею Шептицькому у Львові

Вийшов путівник «Дванадцять маршрутів Київщиною»
11.06.2010
Вийшов путівник «Дванадцять маршрутів Київщиною»

Вийшов диск з українською середньовічною музикою «Терра козацька»
10.06.2010
Вийшов диск з українською середньовічною музикою «Терра козацька»

Перша в історії України широкомасштабна збірка пам’яток державотворення від Києворуської доби до сьогодення
10.06.2010
Перша в історії України широкомасштабна збірка пам’яток державотворення від Києворуської доби до сьогодення





Популярна історія
БОГОСЛУЖЕБНА ЛІТЕРАТУРА ОКУПАЦІЙНОГО ПОХОДЖЕННЯ ЯК ДЖЕРЕЛО ВИВЧЕННЯ ІСТОРІЇ ПРАВОСЛАВ’Я НА ПІВДНІ УКРАЇНИ В ПЕРІОД ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ | Друк |
03.08.2010 

Матеріали Восьмої Міжнародної наукової конференції "Церква - наука - суспільство: питання взаємодії" (Київ, 26-28 травня 2010 р.)

 

В умовах Другої світової війни (впродовж 1941-1944 рр.), значні території Півдня України поміж Дністром і Південним Бугом (т.з. губернаторство "Трансністрія") були адміністровані румунською окупаційною владою. Церковно-релігійним життям тут опікувалася надіслана з Бухаресту Румунська православна місія (РПМ, Місія), яка поряд з відродженням храмів та приходів здійснювала євангелізацію населення завдяки виданню та розповсюдженню богослужебної літератури. Цій сторінці минулого в українській історіографії приділялося вкрай мало уваги, що, власне, й спонукало нас до невеликої розвідки на цю тему.

 

 
"Мы все, советские люди, были коллаборационистами и пособниками тоталитаризма" | Друк |
22.07.2010 

Открытое письмо московскому журналисту Леониду Млечину

Уже несколько раз, выступая на канале «RTVI», Леонид Млечин категорически осуждает любое сотрудничество с нацистами. И утверждает, что те, кто воевал или находился на стороне немецких оккупантов, был на стороне зла, потому что Красная армия с 1941 года, с начала советско-германской войны, была стороной добра. И никакой пощады пособникам фашизма!

Побывав в Западной Украине, Л. Млечин соглашается с тем, что Степан Бандера для западноукраинцев — герой, но нельзя его героизировать, потому что он воевал против армии добра, а значит, был на стороне зла. И все здесь!

Конечно же, черное и белое, красное и черное — яркие контрастные цвета, как и добро и зло. Но жизнь состоит из разных цветов, полутонов, и не всегда грань между добром и злом, между разумным и неразумным четкая.

В связи с категоричностью негативных суждений господина Млечина по отношению к тем, кто сотрудничал с немецким фашизмом, а правильнее с нацизмом, возникает целый ряд вопросов, на которые хотелось бы услышать его ответы.

Один из первых — это вопрос сотрудничества Советской России, а затем СССР, с Германией в военной сфере вопреки международным соглашениям, которые запрещали немцам иметь свою военную промышленность.

 
Формули молитовного поминання державної влади в українських єпархіях російської православної церкви у 1917–1918 рр. | Друк |
16.07.2010 
Адміністратор сайту   

Матеріали Восьмої Міжнародної наукової конференції "Церква - наука - суспільство: питання взаємодії" (Київ, 26-28 травня 2010 р.)

Після Лютневої революції 1917 р. перед Російською православною церквою постала проблема необхідності внесення змін у формули молитовного поминання державної влади. 7 (20) березня Св. Синод розпорядився “во всех случаях за богослужениями вместо поминовения царствовавшего дома, возносить моление “О Богохранимой Державе Российской и Благоверном Временном правительстве ея”. Змінився не лише зміст многоліття владі, але й порядок його виголошення та символічний підтекст, що в нього вкладався. До березня 1917 р. у переважній більшості випадків Св. Синод поминався після імператора та його родини, тоді як “пост революційні” правила передбачали у всіх без винятку випадках спершу згадувати церковну владу, а потім – світську. На думку деяких російських дослідників, оперативна заміна поминання царської влади молитовним поминанням демократичного уряду, де-факто означала, також, що “Святейший правительствующий синод, провозгласил в богослужебных чинах Россию республикой” [1].

 
Соціально-психологічний аналіз стосунків православного духівництва та селянства наддніпрянської україни | Друк |
11.06.2010 
 

Не буде перебільшенням стверджувати, що суспільний статус духовної сільської інтелігенції значною мірою обумовлюється її стосунками з іншими соціальними групами. До цього спонукають різні історичні обставини. Ліквідація у 1861 р. кріпацтва призвела до позбавлення духовенства офіційного права експлуатувати селянство у власних цілях. Автоматично згадалися давні колізії селян із священиками, і в деяких місцинах священики та інші представники сільського духовенства зазнали гонінь із боку розгніваного селянства. Обрання церковних старост з парафіян було конфліктогенним поприщем у стосунках між селянами (сільською владою) та місцевим духовенством[1]. Окрім того, у народній пам'яті існував образ священика-експлуататора, який сформувався ще за часів кріпосного права. Непомірні побори за треби, святкові, похоронні та інші процесії, завищена плата за навчання дітей грамоті часто збурювали серед селян невдоволення. Окремо виникало в їхній традиційній уяві питання правомірності великого церковного землеволодіння. На думку пересічного українського хлібороба, все, що було нажите фізичною працею інших, потрібно було повернути. Всі ці та інші (об'єктивні та суб'єктивні) причини могли призвести і призводили впродовж другої половини ХІХ - на початку ХХ ст. до антагонізмів між селянами і сільськими священиками.


[1] Детальніше про це див.: Шамара С. Соціальні колізії сільського духовенства у власному середовищі, у стосунках із місцевою владою та українським традиційним суспільством (локальне дослідження) // Зб. наук. праць. - Серія "Історія та географія" / Харківський національний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди. - Харків, 2006. - Вип. 21-22. - С. 127-131.

 
«Звичайна схема» української історії | Друк |
10.06.2010 
Олег Однороженко, Український тиждень № 51 (2009)   

Сучасна Україна нагадує атлета, який має всі передумови для високих результатів та перемог, але зовсім не вірить у себе, в якого чудові кондиції, але геть бракує духовно-вольових якостей, який програв змагання ще до його початку. Україна має потенціал великої держави – численне та якісне населення, ключове геополітичне розташування, науково-технічні кадри та розвинуту промисловість.

Але при цьому більшість нашого народу й усі державні чиновники сприймають Україну як позбавлену будь-якої історичної перспективи маленьку недодержаву на задвірках третього світу.

 
Неорусинський проект | Друк |
10.06.2010 
Любомир Белей, Український тиждень № 49 (2009)   
З метою дезінтеграції українства на його найзахідніших теренах активовано русинський сепаратизм
 
Про етнонім «русин» | Друк |
09.04.2010 
Василь Балушок   

    Як русини стали українцями

     Серед широкого загалу, і навіть серед частини науковців, досить поширений стереотип, що русинами завжди були лише західні українці. Сучасні ж діячі так званого політичного русинства на Закарпатті навіть оголошують існування там окремого русинського народу, відмінного від українців, на тій підставі, що закарпатці найдовше зберігали цю самоназву. Але річ у тому, що раніше всі українці звалися «русинами», а етнонім цей походить саме з Середнього Подніпров’я. Етнонім «русини» — перша самоназва українського народу, який пізніше, з певних причин, змінив самоназву, і до того ж не так уже й давно.

 
Одна історія пошуку сенсу історії. Частина 1. | Друк |
09.04.2010 
Священик Богдан Огульчанський   

(розмірковування з приводу прочитаної книжки В.Н. Тростнікова «Бог в русской истории»:

Издательский совет Русской Православной Церкви, М., 2008. ).

Віктор Миколайович Тростніков - один з креативних сучасних авторів російської православної публіцистики. 

На свій 80-річний ювілей Віктор Миколайович представив нову працю, що багатьох, напевно,   не залишить байдужими - книгу «Бог в російській історії». У своєму бравому публіцистичному стилі   автор переконує читача погодитися з власним баченням того, як Боже Провидіння (Промисел)  керує долею Росії. Сміливість (навіть категоричність) автора, його    переконаність у   правильності свого бачення викликають бажання відгукнутися. І заодно, для самого себе прояснити:
      - Чи можна побачити позитивний сенс в історії (зокрема, в історії Росії)?;
      - Чи можна скористатися послідовним, переконливим методом, згідно з яким ми можемо пояснити участь Провидіння у нашому минулому?

 
Київська Русь - перша українська держава | Друк |
01.07.2008 
Леонід Залізняк   

Леонід Залізняк,

доктор історичних наук, професор, завідувач відділу археології кам’яного віку Інституту археології НАНУ

Від редакції сайту. Стаття Леоніда Залізняка була написана більш ніж десятиріччя тому, але її арґументи і зараз звучать дуже слушно: вона яскраво і виразно дає відповіді на ті питання, які є актуальними як століття тому, так і допіру, і, мабуть, будуть актуальними ще довго ― аж доки не виявиться логічно завершеним процес формування української нації, який іде так довго і так трудно.

У статті є ориґінальними і вартими уваги деякі тези, а саме: 1) про одночасовість первинного етногенезу тих етнічних груп як у Східній, так і у Західній Европі, на основі яких сформувався ряд сучасних европейських націй; 2) свідчення матеріальної культури (посуд, одяг) як свідчення етнічної неперервности українського народу протягом більш як тисячоліття; 3)фольклор та героїчний епос як важливі свідчення української ідентичности.

Усі держави мають конкретну етнічну належність. Цілком очевидна етнічна належність національних держав, межі яких у цілому збігаються з межами етнічних територій державного етносу (Франція, Німеччина, Польща, Чехія тощо). Однак імперії, що охоплюють батьківщини різних народів, також є державами не кількох, а якогось одного імперського етносу (Римська, Перська, Британська, Російська імперії). Якщо останню з названих "сплотила навеки Великая Русь", то хто консолідував ранньосередньовічну імперію Київську Русь? Ця проблема історичної спадщини княжого Києва - ключова як для історії Східної Европи, так і для історії України та Росії зокрема.

 
Релігійні настрої Європи: подолання конфліктів | Друк |
06.06.2008 
Іван Верстюк   
Напевно, я не помилюсь, якщо скажу, що релігійна карта Європи на сьогоднішній день значною мірою визначається наслідками колишніх релігійних протистоянь. Боротьба католиків із протестантами і православних з католиками сформувала як межі поширення релігії, так і форми її конфесійного розпорошення. Ця ж сама боротьба спричинила також і хвилі теперішньої патологічної секуляризації, коли сповідування певних релігійних норм та ведення благочестивого життя вважається чимось маргінальним, а тому воно потребує приховування і не може бути предметом публічної уваги.
 
Євразійський синдром | Друк |
28.05.2008 
Вадим Скуратівський   

В останні роки позаминулого століття і перші минулого розпочинається консервативно-романтична полеміка з ідеологією французької революції - саме у ті роки, коли неологізм "ідеологія" входив до європейського лінґвістичного вжитку.

Суб'єкти цієї полеміки цілком серйозно вважали, що французька революція - просте похідне від революційної (власне, передреволюційної) ідеології. Трохи згодом ідеологію почали вважати точним знаковим дзеркалом тієї чи тієї історичної реальності. І лише майже столітні зусилля європейської ідеології від Карла Маркса до Карла Мангайма довели, що історична реальність не є безпосереднім продовженням певної системи ідей. Остання відтворює ту реальність лише опосередковано, через безліч містифікацій, за допомогою різноманітних методів та прийомів.

 
Історія трагедії. Відгук на книгу Франсуа Фюре „Минуле однієї ілюзії"(Київ, „Дух і Літера", 2007) | Друк |
30.04.2008 
Іван Верстюк   
Історія трагедії. Відгук на книгу Франсуа Фюре „Минуле однієї ілюзії
Така була воля історії, щоб комунізм став головною трагедією Європи, Азії та Америки в ХХ сторіччі. Став він нею невипадково, адже ж в історії, як відомо, нічого випадкового не буває. Свого часу з цим досить вперто й напружено сперечався Карл Поппер, намагаючись довести, що історія - це така дивна й незрозуміла містерія, в якій причини не мають жодного зв'язку із наслідками, а сенс кожної події є не більшим того впливу, який вона мала безпосередньо на конкретних індивідів, що брали в ній участь. Що це, як не вишуканий неопозитивістський мінімалізм, заправлений значною часткою скепсису та, як не важко в це повірити, конститутивного алогізму. Карл Поппер - це Карл Поппер.
 
ВІД МАЛОРОСІЇ ДО УКРАЇНИ: парадокси запізнілого націєтворення | Друк |
03.04.2008 
Микола Рябчук   

Один із найпроникливиших американських дослідників, котрий ще задовго до горбачовської «перестройки» передбачив крах комунізму і розпад СРСР, - Збіґнєв Бжезінський, - назвав появу незалежної України «однією з трьох найбільших геополітичних подій XX століття».
 Поява незалежної України може вважатися третьою такою подією, оскільки вона ознаменувала кінець імперської Росії. А це більше, ніж кінець комуністичного СРСР, це кінець останньої імперії в Європі. Ця подія, своєю чергою, обумовлює цілий ряд інших важливих політичних змін. Розваливши Російську імперію, незалежна Україна створила можливість для самої Росії - як держави і нації - стати нарешті демократичною і європейською... Поява незалежної України є, таким чином, не лише важливим геополітичним явищем, а й явищем філософським.[1]

... Зрозуміло, що саме православна релігія як «основа ціннісної системи української громади... стала символічним виправданням української центральності».

... З цілого ряду причин процес формування модерної української нації не завершився ні в XIX, ні, як тепер бачимо, у XX столітті. Навіть по десяти роках незалежності український націоналізм залишається «віруванням меншини», а українська ідентичність - об'єктом гарячих дискусій і числених непорозумінь. З одного боку, висока зрусифікованість міського населення і переважно «тутешня», донаціональна самосвідомість сільського населення суттєво ускладнюють формування української ідентичності на етнічній (мовно-культурній) основі. А з іншого боку - слабке громадянське суспільство й слабка, дисфункціональна держава так само утруднюють формування української ідентичності на основі загальногромадянській.

 


Координати:

вул.Полупанова, 10,
парафія св. Катерини,
Центр богословських досліджень
м.Київ (Виноградар),
тел.: 8 (044) 360 24 02
моб.: 8 (098) 452 22 05
e-mail: vira_batkiv@ukr.net
схема проїзду >>